Уранці двадцять четвертого листопада записка вже була в нього. «Готово. Купець мертвий. Аварія на трасі між двома великими містами. Машина злетіла з дороги, тіло обгоріло, експерти знайшли алкоголь. Справу оформлять як нещасний випадок. Родина в безпеці. За тиждень готуйся до виходу. Зобов’язань більше немає. Ми в розрахунку. Дід».
Назар спалив папірець у попільничці. Полум’я швидко з’їло краї, потім середину, і від чужої смерті лишився сірий попіл. Усе, заради чого він пішов на угоду, було виконано: Купець не дістане Оксану, не полюватиме на Соломію, не купить нового слідчого. Справа розвалюється. Свобода близько. Але всередині не було радості. Тільки порожнеча й глухе знання: закон визнав би його чистим, а совість — ні.
Двадцять восьмого листопада суд закрив справу Назара Горобця за відсутністю складу злочину. Його реабілітували. Слідчого Лисенка остаточно відсторонили, а потім проти нього порушили справу за фальсифікацію доказів. Усі папери, які ще недавно здавалися кам’яною стіною, розсипалися, варто було потягнути за гнилу нитку…
