Назар підійшов до Кресляра ввечері, коли той сидів на шконці з книжкою.
— Можна поговорити?
— Звісно. Що сталося?
— Ти говорив про загрозу доньці. Мені треба передати повідомлення назовні. Полковникові Руденку. Зможеш?
Кресляр витримав коротку паузу, ніби оцінював, наскільки прохання серйозне.
— Залежно що передати.
— Купець може готувати нещасний випадок для Соломії. Посилити охорону. Перевіряти підозрілі машини біля місця, де вона перебуває.
Кресляр кивнув.
— Спробую через адвоката.
Коли він відійшов, Миронович нахилився до Назара.
— Навіщо ви йому сказали? Він же все віддасть Дідові.
— Тому й сказав. Нехай Дід бачить: я не біжу до адміністрації, не прошу рятувати мене, не здаю нікого. Я вирішую загрозу через своїх людей. І нехай знає, що я не дурень.
— Ви використовуєте його як провід до Діда?
— Так.
Минув ще тиждень. Назовні справа почала рухатися. Климчук приїздив кожні три дні й приносив новини. Лисенка викликали на перевірку до наглядової служби. Спливли записи з камер, алібі Назара, зв’язок слідчого з людиною, яка мала доступ до складу речових доказів. Клопотання прийняли. Призначили повторні експертизи. Свідки, раніше впевнені у своїх словах, почали плутатися.
Потім з’явилася журналістка Віра Синиця, відома розслідуваннями про корупцію в силових структурах. Климчук передав їй матеріали. Історія вийшла надто гучною, щоб її можна було сховати: ветеран закритого антитерористичного підрозділу, учасник штурмів, підставлений на замовлення кримінального бізнесмена; родина під загрозою; слідство тримається на сумнівних паперах. Стаття вийшла у великому інтернет-виданні й за добу розійшлася тисячами передруків.
Біля воріт ізолятора з’явилися колишні побратими Назара з одиночними плакатами. Профільна комісія надіслала запит. Правозахисна служба зажадала перевірки. На слідство впало світло, а люди на кшталт Лисенка найбільше бояться світла: у ньому видно шви, якими зшивали липову справу.
Купець занервував. Публічність була не тим, чого він хотів. Він звик вирішувати питання в тіні, грошима й страхом. Але тепер навколо прізвища Горобця з’явилися адвокати, журналісти, ветерани, перевіряльники. Маховик, який він сам запустив, почав крутитися проти нього…
Лисенко теж відчув, як ґрунт стає м’яким і ненадійним. Учора він міг говорити з Назаром ліниво, майже насмішкувато, певний, що підписи й протоколи захистять його краще за будь-який бронежилет. Тепер його самого питали про час обшуку, про понятих, про доступ до складу, про те, чому не були перевірені камери під’їзду. Чим більше запитань ставили перевіряльники, тим ясніше ставало: липова справа небезпечна не тільки для того, кого нею тиснуть, а й для тих, хто її шив…
