Ще за два тижні швидка забрала Остапа Назаровича. Серце прихопило його в гаражі, просто біля верстака, де він стояв із напилком у руці. Максим провів ніч біля лікарняного ліжка майже нерухомо. Нікому не дзвонив. Уперше він опинився по той бік межі, яку сам стільки років утримував для чужих родин: там, де твої знання майже безсилі, а надія залежить від інших рук.
Уранці до палати зайшла Дарина. У руках вона несла великий термос і пакет із фруктами.
— Як ви дізналися? — Максим підвівся зі стільця, ще не до кінця розуміючи, радіти йому чи ніяковіти.
— У тата в кожній лікарні чомусь знаходяться люди, які вважають своїм обов’язком повідомляти йому важливі новини. Я давно перестала питати, як це влаштовано. Як Остап Назарович?
— Бунтує. Лає чай, кашу й медсестер. Стверджує, що лікарняна каша пахне поразкою.
— Значить, сили є, — м’яко сказала Дарина. — Я привезла бульйон. Домашній. Тільки не кажіть, що спеціально для нього.
— Чому?
— Бо від лікарняного він відмовиться з принципу, а мій вип’є з упертості — щоб довести, що чужа турбота йому зовсім не потрібна. Я вашого батька за два обіди зрозуміла краще, ніж деяких родичів за роки.
Максим розсміявся вперше за добу. Дарина усміхнулася, поставила термос на тумбочку й вийшла так само тихо, як увійшла, нічого не вимагаючи навзаєм.
За годину з’явився Савченко. Він потис Остапові Назаровичу руку міцно, без зайвого жалю, ніби вони зустрічалися не в палаті, а біля робочого стола.
— Що треба з ліків? Конкретно. Без героїчних промов про «само минеться».
— Є одна таблетка, — неохоче визнав батько. — Ніяк не знайдуть. Але ти, Назаре, не метушися. Я старої збірки, на впертості докочуся.
— Назва. Дозування.
— Командир знайшовся, — проворчав Остап Назарович, але складну латинську назву все-таки продиктував.
Надвечір потрібні ліки вже лежали в лікуючого лікаря. Коли відвідувачі роз’їхалися, батько насилу повернув голову на подушці й хрипко сказав:
— Путящі люди. Не шумлять, а роблять. Дочка в нього така сама: не плакати прийшла, а бульйон привезла. Людину, сину, за словами не розбереш. Дивися, що вона робить, коли могла б не робити нічого…
