Після виписки Савченко влаштував обід. Пояснив привід просто: усі живі, ходять самі, і ніхто нікому нічого не винен, крім нормального настрою. Матвій першим вибіг на ґанок, наскільки дозволяли ще обережні рухи, ледь не врізався в Максима й задер голову.
— Лікар прийшов! А ви сьогодні знову будете мій живіт перевіряти?
— Сьогодні не буду. Сьогодні я гість.
— А якщо я знову звідкись упаду?
— Краще не падай. Гравітація сувора, вона не любить повторів.
— Я постараюся, але обіцяти не можу, — серйозно відповів Матвій. — Дід каже, обіцяти треба тільки те, що точно зробиш. А я часто падаю. У мене це майже вміння.
— Мудрий дід. Тоді домовимося так: ти дуже стараєшся не падати, а я дуже стараюся з’їсти обід.
— Домовилися!
Хлопчик схопив його за руку й потяг до хати.
— Мамо! Лікар буде їсти. Я дозволив!
За столом Назар Ігнатійович сам розкладав прибори, відправивши помічницю відпочити. Остап Назарович сидів навпроти й придивлявся до господаря зі звичною вимогливістю майстра, який оцінює річ не за блиском, а за швами. Двоє літніх чоловіків швидко знайшли спільну мову не в гучних розмовах, а в коротких паузах, де не треба було здаватися кращим, ніж ти є.
Савченко скупо розповів, як починав біля верстата, як поступово піднімав завод і як безглуздо втратив зятя на власному виробництві. Остап Назарович слухав без співчутливих гримас. Тільки кивнув, коли розповідь закінчилася.
— Знаю, що таке самому тягнути сім’ю. Шкода, до дітей інструкції не додають.
— І не додадуть, — усміхнувся Назар Ігнатійович. — У кожного свої налаштування, заводська схема не підходить.
Матвій, який сидів між двома дідами, підвів голову від тарілки.
— Діду, а лікар тепер до нас приходитиме?
— Це лікар сам вирішить. У нього робота серйозна.
— А якщо я попрошу дуже-дуже й дам йому свою машинку?
Дорослі перезирнулися й промовчали. Матвій сприйняв мовчання за згоду й спокійно повернувся до котлети.
Після чаю Дарина повела сина у двір дивитися нові гойдалки. На порозі вона обернулася лише на мить — рівно настільки, щоб Максим устиг упіймати її погляд, і надто коротко, щоб назвати цей погляд обіцянкою…
