Макар зрозумів, що минуле Громова наздогнало його швидше, ніж він розраховував. Увечері він повернувся до квартири блідий, з тремтячими руками, налив повну склянку й осушив її майже не дихаючи.
— Це Громов, — прошепотів він. — Він настукав. Соколов не схожий на Воронцова. Цей не п’є, не бере, не любить натяків. Він нишпорка. Він приїхав не перевіряти, а ламати.
Аліна сиділа в кріслі, склавши руки на колінах. Її обличчя залишалося спокійним.
— Що саме він шукає?
— Усе! — Макар зірвався, але тут же стишив голос. — Підняв твою справу. Де вчилася, хто батьки, чому до нашого знайомства мало відомостей. Питав про санчастину, про нічні прийоми, про перевіряльників. Він хоче вдарити по мені через тебе. А тут ще Скіф — бараки киплять. Усе розвалюється.
Він підійшов ближче, майже благаючи.
— Тобі треба з ним поговорити. Як завжди. Знайти слабкість. У кожного вона є. Дізнайся, що йому потрібно, чого він боїться.
Аліна підвела очі. У їхній глибині майнув холодний, небезпечний вогник, який Макар помітив уперше і тут же не захотів розуміти.
— Ця людина приїхала не по угоду, Макаре. Вона приїхала по вирок. Коньяк проти нього безсилий.
— То що робити? — спитав він, і в голосі його прозвучала справжня паніка.
— Тобі — нічого. Роби вигляд, що тримаєш ситуацію. Не заважай йому працювати. А я спробую вилікувати його інакше.
Тієї ночі Аліна не спала. Вона сиділа в кабінеті санчастини над сірим зошитом. На чистому рядку з’явилися два нові імені: Скіф і Соколов.
Один був неконтрольованою силою, хворобою, яка руйнує тканину довкола себе просто тому, що інакше не вміє. Другий — холодним скальпелем, здатним розкрити все, що вона так довго ховала, і разом із цим знищити її шлях до головного ворога. Між ними не було нічого спільного, крім небезпеки, але саме в цій несумісності Аліна побачила шанс. Якщо штовхнути їх одне до одного, один розріже другого, а сама вона залишиться осторонь рівно настільки, щоб зробити наступний хід. Аліна зрозуміла: вижити можна лише одним способом. Треба змусити хворобу і скальпель зустрітися.
Через лейтенанта Орлова, який тепер виконував її прохання без зайвих запитань, вона передала Скіфові записку. У ній було лише два слова:
«Санчастина. Опівночі…»
Цього було досить, щоб запустити хід, який уже не можна було зупинити…
