Життя без прикрасВін підійшов до металевої шафи в кутку гаража. Тут Олексій зберігав робочий одяг і дублікати документів. Дверцята рипнули. Усередині висіла запасна роба, стояли стоптані робочі черевики. На верхній полиці лежала порожня картонна коробка з-під взуття. Віктор перевернув її. На дні нічого не було. Він перевірив кишені роби — порожньо.
Братові завжди видавали наряди-допуски в письмовому вигляді. Копії він приносив додому. Якщо аварію було сплановано, у журналі обліку на заводі напевно стоять заднім числом підписи про те, що Олексій пішов туди самовільно.
Віктор надягнув вологу куртку. Буран підвів голову, але Віктор коротко скомандував: «Місце». Собака поклав морду на лапи.
До прохідної заводу він під’їхав наприкінці вечірньої зміни. Припаркував свою стару машину за два квартали, у неосвітленому тупику між складами. Дощ не припинявся. Двірники ритмічно рипіли по лобовому склу.
О 20:15 з залізних воріт почали виходити люди. Темні силуети з піднятими комірами швидко розчинялися в сутінках, поспішаючи до автобусної зупинки. Віктор вийшов із машини й став під дашком зачиненого продуктового кіоску.
Він чекав Савельєва — старшого зміни, з яким Олексій пропрацював останні п’ять років.
Савельєв з’явився за десять хвилин. Сутулий, у насунутій на очі в’язаній шапці. Він ішов сам, оминаючи глибокі калюжі. Віктор ступив навперейми, перегороджуючи шлях.
Старий здригнувся й інстинктивно відсахнувся.
— Здрастуй, Петровичу, — неголосно сказав Віктор.
Савельєв метушливо озирнувся навсібіч. Вулиця була порожня.
— Вітю… Ти навіщо тут? — голос старого тремтів. Він сховав руки глибоко в кишені куртки. — Мені не можна. Побачить хто…
— Куди Льоша спустився в ту зміну?
— Слідчий же все…
— Слідчий закрив справу годину тому, — перебив Віктор, роблячи крок уперед. — Я питаю тебе, Петровичу. Куди він спустився?
Савельєв відступив до цегляної стіни кіоску. Краплі дощу стікали по його зморшкуватому обличчю. Він дістав із кишені зім’яту пачку сигарет, довго намагався витягти одну неслухняними пальцями. Віктор дістав свою запальничку, чиркнув коліщатком. Іскри блиснули в темряві. Вогню не було. Савельєв глухо вилаявся, зламав сигарету й кинув її під ноги.
— У четвертий колектор, — швидко зашепотів старий, дивлячись собі під черевики. — Насос там барахлив. Тиск скакав. Директор наказав засувку напряму пустити, в обхід автоматики, щоб план не зірвати. Льошка сварився з ним. Кричав, що зірве до біса. Але все одно пішов — хотів на місці все сфотографувати, зафіксувати порушення, щоб потім було чим крити. Казав, що якщо щось піде не так, у нього будуть докази.
— У нього був наряд-допуск?
— Не було. Директор усно наказав. А коли рвонуло… — Савельєв ковтнув. — Коли рвонуло, вони журнал переписали. Ніби Льошка сам поліз засувку крутити заради премії.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.