Директор з виробництва сіпнувся вперед, але завмер, побачивши вишкір собаки. Робітники позадкували, виставивши перед собою молотки.
Буран притиснув залишки вінка передніми лапами до землі й почав люто рвати зелену синтетичну сітку. Він працював щелепами методично, випльовуючи шматки дешевого пластику й кусаючи саму основу конструкції. Пінопласт ламався з гидким скрипом.
Віктор зробив два кроки вперед, наступаючи на розтоптані троянди, і нахилився, щоб перехопити нашийник. Його пальці ковзнули по жорсткій шерсті.
У цю мить собака потужним ривком розламав товстий каркас вінка навпіл.
Усередині пінопласт виявився порожнистим. З утвореної щілини, серед штучної хвої, щось блиснуло. Важкий предмет вислизнув із тайника в каркасі й із глухим металевим стуком упав на дерев’яну кришку труни.
Звук був короткий, але в мертвій тиші, що запала, він здався оглушливим. Предмет прокотився по бордовій тканині, залишаючи за собою мокрий, темний слід, і завмер на самому краю.
Натовп робітників навколо могили синхронно видихнув. Хтось із жінок приглушено охнув, затуливши рота рукою. Директор з виробництва зблід так різко, що його обличчя злилося кольором із сірим небом. Він мимоволі ступив назад.
Віктор перевів погляд із важко дихаючого собаки на предмет, що лежав на кришці труни. Він повільно опустився на одне коліно. У кишені його куртки холодна сталева запальничка вперлася в стегно. Він простягнув руку й узяв знахідку. Метал холодив пальці, а на подушечках лишилася в’язка, підсохла субстанція.
Важкий сталевий предмет на долоні Віктора виявився фрагментом запірного механізму. Товстий металевий стрижень із залишками зірваної різьби. На його поверхні запеклася густа, майже чорна суміш промислового мастила й бурої кірки. Від металу йшов різкий запах машинної оливи та заліза.
— Це будівельне сміття, — голос директора з виробництва пролунав неприродно голосно. Він зробив ще один крок до могили, простягаючи руку. Кашемірове пальто розхилилося. — Мабуть, робітники випадково зачепили, коли несли. Дайте сюди, я викину.
Віктор повільно підвівся. Він не дивився на директора. Його погляд був прикутий до Марини. Вдова сиділа навпочіпки в багнюці, не звертаючи уваги на зіпсоване пальто. Її пальці судомно стискали шматок чорної стрічки. Вона дивилася не на труну, не на собаку, а просто на сталевий стрижень у руці Віктора. Її грудна клітка часто здіймалася.
Буран видав низький рокітливий звук, попереджаючи про чужий рух. Директор зупинився за метр від Віктора, його рука зависла в повітрі…
