— Кириле, я люблю тебе. Але я не зобов’язана терпіти, коли мене роблять слабкою й хворою. Ти сам обереш свою позицію. Я свою вже обрала.
У ліфті в мене тремтіли руки. На вулиці я сіла в машину й кілька хвилин просто трималася за кермо, як за поручень.
Задзвонив телефон. Світлана.
— Як ти?
— Погано, — чесно сказала я. — Потім розповім.
Я поїхала до води. Будинок зустрів тишею, вологим повітрям і глухим плеском хвиль. Я зняла взуття біля порога, вийшла на терасу й зателефонувала Ользі.
— Мені потрібен захист. Зараз.
— Уранці буду в тебе, — відповіла вона. — Привезу документи. Почнемо з головного: медичне підтвердження, рахунки, майно, фіксація доказів. Усе по кроках.
Ніч була темна й прозора. Я сиділа на терасі й думала: тепер Діана знає, що я знаю. А людина, яку загнали в кут, часто перестає діяти тонко.
Ольга приїхала вранці. Ми сіли за стіл на терасі. Чайник тихо постукував кришкою, за деревами шуміла вода.
— План простий, — сказала вона. — Перше: підтверджуємо, що ти повністю дієздатна. Друге: захищаємо рахунки й майно. Третє: продовжуємо збирати докази. Без емоцій. Без зайвих розмов.
— Добре.
Того ж дня ми поїхали до незалежного спеціаліста. Станіслав Жуков, спокійний чоловік середніх років, приймав у простому кабінеті без показної розкоші: стіл, папки, годинник на стіні, стоси тестів.
Він не квапився. Перевіряв пам’ять, увагу, рахунок, логіку, орієнтацію в часі, здатність ухвалювати рішення. Потім розмовляв зі мною про побут, гроші, роботу, документи, плани.
Коли все закінчилося, він зняв окуляри.
— Ірино Вікторівно, ознак когнітивного зниження я не бачу. Ви орієнтована, послідовна, критично оцінюєте те, що відбувається. Я підготую докладний висновок і, якщо буде потрібно, підтверджу його в суді.
Я видихнула.
Не тому, що сумнівалася в собі. А тому, що тепер мій стан існував не тільки в моїй голові, а й на папері.
Потім був банк. Ми відкрили нові рахунки, перевели туди заощадження, обмежили доступ, прибрали додаткові картки й старі прив’язки. На колишніх рахунках майже нічого не лишилося.
— Так безпечніше, — сказала Ольга.
Потім ми оновили документи в нотаріуса. У заповіті з’явилися чіткі умови: без моєї особистої присутності й підтвердженої згоди нічого не продається, не передається і не переоформлюється. Будь-які зміни — тільки при незалежних свідках. Якщо зі мною щось станеться за сумнівних обставин, майно відійде не тим, хто намагався його отримати, а на допомогу літнім жінкам. Виконавицею призначалася Ольга.
— Жорстко, — сказала я, підписуючи.
— Не жорстко. Розумно. Потім, коли все закінчиться, переглянеш.
У будинку біля води ми поставили ще дві камери: біля хвіртки й на кухні. Сусідів я попередила, щоб нікого не впускали без мого дзвінка. У тумбочці залишила конверт із контактами Ольги й поліції.
Перші дні я вдавала, що просто відпочиваю. Гуляла вранці, займалася гімнастикою, готувала просту їжу. Телефон дзвонив часто. Кирило — по кілька разів на день. Я не відповідала. Мені треба було втримати спокій.
Діана залишала голосові. Спершу м’які:
— Ірино Вікторівно, пробачте, якщо ми вас зачепили. Давайте поговоримо спокійно.
Потім сухі:
— Не можна так іти від родини. Ми хвилюємося.
Потім із натиском:
