— Ми консультувалися. Можна оформити добровільну опіку. Нічого страшного. Ви просто визнаєте, що вам потрібна допомога зі справами, а ми з Кирилом візьмемо на себе документи, платежі, майно. Вам стане спокійніше.
Вона дістала папку. На першому аркуші було моє ім’я і порожнє місце для підпису.
— Я цього не підпишу, — сказала я. — Будь-які папери тільки через мою юристку.
Кирило підвів на мене очі.
— Мамо, ми ж стараємося для тебе. Чому ти все перетворюєш на конфлікт?
— Я нічого не перетворюю. Я живу своїм життям.
Усмішка Діани стала холодною.
— Якщо по-доброму не вийде, доведеться звертатися до суду. У нас є свідки. Усі підтвердять, що ви плутаєтеся і потребуєте допомоги. Експертиза покаже. Краще, якщо поруч буде родина.
У кімнаті стало тихо.
Я відчула, як усередині піднімається тверда хвиля. Не паніка. Не крик. Рішучість.
— Можна вийти до ванної? — запитала я.
— Звісно, перші двері ліворуч.
Я зачинилася, дістала телефон і написала Ользі: «Змушують підписати опіку. Зібрали родичів. Тиснуть».
Відповідь прийшла швидко: «Не підписувати. Іти. Я починаю дії. Якщо не випускають — викликай поліцію. Записи в нас є».
Я вмилася холодною водою й подивилася в дзеркало.
Жінка шістдесяти років. Утомлена. Але жива. Ясна. Не зламана.
Я повернулася до вітальні.
— Я не підпишу, — сказала голосно й спокійно. — Якщо тиск триватиме, моя юристка подасть заяву про примус і шахрайство.
— Шахрайство? — Діана різко випросталася. — Як ви смієте?
— Смію. Я знаю, що ви входили до моєї квартири без дозволу. Знаю, що фотографували документи. Знаю, що взяли каблучку з моєї шкатулки. І знаю, що водили моєю квартирою стороннього чоловіка. Усе записано: відео, звук, дати, час. Копії в юристки.
Тітка Діани зблідла. Її брат опустив очі в телефон. Мати пробурмотіла щось нерозбірливе.
Кирило дивився на мене так, ніби вперше за довгий час побачив по-справжньому.
— Мамо… про що ти говориш?
— Спитай у дружини про каблучку. І про чоловіка, якому вона показувала мою квартиру.
Діана різко засміялася.
— Маячня! Кириле, ти чуєш? Це вже справжня манія.
— У мене є записи, — повторила я. — Будь-яку брехню перевіряють за хвилину.
Я взяла сумку.
— Я йду. І попереджаю: наступний вхід до моєї квартири без мене закінчиться викликом поліції.
Мене ніхто не зупинив. Лише в коридорі Кирило вийшов слідом.
— Мамо, зачекай.
Я повернулася…
