Віктор пройшов на кухню й важко опустився на стілець. Від ранку він обдзвонював старих колег і знайомих, які колись працювали в муніципальних установах і юридичних службах. Більшість нічого не знала про Романа Гордієнка. Нотаріус понад десять років утримував приватну контору в центрі, відкритих скарг на нього не було, у гучних справах він не фігурував.
Зачіпку знайшов Тарас, давній приятель Віктора, який мав доступ до відкритих реєстраційних відомостей. Дружина нотаріуса, Ірина Олегівна, працювала адміністраторкою в стоматологічній клініці «Біла лінія». Рідна сестра Ірини, Алла Олегівна Руденко, керувала тією ж клінікою.
Спершу Наталя не зрозуміла, чому це важливо. Назва здалася знайомою, але виснажений мозок не відразу пов’язав її з Інною. Потім спогад виринув сам: молодша сестра працювала реєстраторкою саме в «Білій лінії».
Ланцюжок був короткий. Інна підпорядковувалася Аллі Руденко; Алла доводилася сестрою дружині Гордієнка; той засвідчив довіреність із підробленим підписом. Сергій не шукав випадкового злочинного нотаріуса й не вмовляв незнайомця за величезну плату. Потрібний контакт з’явився через роботу Інни.
Це відкриття змінювало ймовірний масштаб зради. Інна могла виявитися не просто жінкою, з якою чоловік вирішив утекти, а людиною, що знайшла шлях до нотаріуса й допомагала готувати документ. Якщо здогад підтвердиться, любовний зв’язок виявиться лише частиною союзу, спрямованого проти Наталі.
Наталя згадала колишні згадки про роботу Інни, яким ніколи не надавала особливого значення. Звичайна клініка тепер виявилася першою ланкою ланцюга, через який сестра могла наблизитися до Гордієнка, не викликаючи підозр. Те, що раніше виглядало випадковим знайомством через колег, набувало зовсім іншого сенсу.
Сам по собі службовий ланцюжок ще не доводив злочину. Керівниця могла нічого не знати, дружина нотаріуса — не брати участі, а Гордієнко — мати окремий мотив. Наталя не хотіла звинувачувати всіх довкола без підстав. Але збіг показував, де шукати джерело тиску, і посилював підозру, що Інна відігравала активну роль.
Віктор запропонував знову звернутися до Бориса Андрійовича, але юрист уже пояснив межі права без фактів. Треба було з’ясувати не лише ім’я посередника, а конкретну причину, через яку нотаріус порушив правила. Гроші, борг, залежність чи шантаж — кожне пояснення вимагало свого доказу. До полудня п’ятниці перевірити це офіційним шляхом було неможливо.
Саме тоді Наталя вперше подумала не про те, як змусити Інну виправдовуватися, а про те, як дозволити їй вихвалятися. Молодша все життя прагнула перетворити будь-яку поступку старшої на власну перемогу. Якщо схема справді була її заслугою, мовчати перед цілком переможеною Наталею їй буде важко. Питання полягало лише в тому, чи зуміє старша витримати знущання й не видати справжньої мети.
Паніка поступово відступила, залишивши холодну зосередженість. Наталя більше не намагалася зрозуміти, за що сестра її ненавидить. Питання «чому» нічого не змінювало. До угоди лишалося близько п’ятнадцяти годин, і треба було з’ясувати, чим Гордієнко зобов’язаний Інні. Випадковий службовий зв’язок не змусив би досвідченого нотаріуса поставити на кін кар’єру.
— У лоб вона нічого не скаже, — зауважив Віктор. — Після вчорашнього вони будуть обережні. Сергій напевно попередив її, що ти знайшла папери.
Наталя знала слабкість сестри. Інна роками прагнула довести, що вона вродливіша, щасливіша й розумніша за старшу. Їй було мало отримати бажане — хотілося бачити поразку Наталі й насолоджуватися визнанням власної переваги. Сильній суперниці вона не відкриється. Зате перед зламаною жінкою, яка прийшла просити милості, може не втриматися від вихваляння.
План здавався принизливим і небезпечним. Наталі належало сховати лють, зобразити повну поразку й дозволити Інні повірити, що всі її зусилля досягли мети. Віктор боявся відпускати невістку саму, але поява свекра зруйнувала б виставу.
Після роботи Інна часто заходила до невеликого кафе біля клініки, пила каву й чекала, поки на дорогах стане вільніше. Наталя вирішила не телефонувати й не попереджати. Раптовість була частиною плану: сестра не встигне порадитися з Сергієм і заздалегідь підготувати безпечні відповіді.
Зупинившись неподалік від клініки, Наталя ввімкнула на телефоні диктофон, перевірила вільну пам’ять і сховала пристрій у глибоку кишеню пальта. Вона не знала, чи приймуть колись такий запис як офіційний доказ. Зараз було досить отримати бодай правду, яку Інна вже не зможе переписати для матері й Сергія.
У дзеркалі відбивалося втомлене, бліде обличчя. Удавати майже не доводилося. Наталя розпустила волосся, стерла залишки косметики й дозволила плечам опуститися. Вона мала виглядати саме так, як мріяла побачити її сестра: самотньою, безпорадною й остаточно переможеною…
