Наталя твердо відповіла, що вперше бачить цей документ. Борис Андрійович знову підніс довіреність до світла. Робота була виконана майже бездоганно: реєстраційний номер, рельєф печатки, підпис чинного нотаріуса Романа Павловича Гордієнка. Підроблений підпис Наталі повторював навіть характерний нахил останніх літер.
Юрист пояснив, що знайдений пункт у старому договорі справді захищав обох власників. Однак нова довіреність виглядала як особисте, окремо засвідчене волевиявлення Наталі саме на продаж її частки. Поки підробку офіційно не визнано підробкою, агент, покупець і реєстратор мають право покладатися на неї. Для них жінка нібито сама прийшла до нотаріуса, пред’явила посвідчення особи й при ньому розписалася.
Борис Андрійович поклав поруч старий договір і довіреність. Перший документ давав Наталі сильну позицію для майбутнього спору: її особиста згода вимагалася окремо, і цю умову не можна було просто проігнорувати. Але другий документ якраз імітував таку згоду. У ньому Сергій отримував повноваження на конкретні дії, а печатка підтверджувала, нібито рішення ухвалене вільно й усвідомлено.
Для остаточної перемоги шахраям не потрібно було створювати бездоганну конструкцію, яка витримає багаторічний суд. Досить було провести реєстрацію в п’ятницю, отримати розрахунок і покинути країну наступного дня. Поки Наталя доведе, що не була в нотаріуса, витребує записи й проведе дослідження почерку, гроші вже опиняться поза її доступом. Юридична слабкість схеми проявиться надто пізно.
Юрист перевірив дату, номер і формулювання кілька разів. Він шукав грубу помилку: неправильні дані власниці, відсутність обов’язкового повноваження, невідповідність печатки. Такий дефект дозволив би попередити реєстратора без експертизи. Але автори підробки знали, що роблять. Усі зовнішні реквізити збігалися, а підпис скопіювали з документа, який Наталя колись справді підписувала.
Це означало наявність зразка. Сергій багато років мав доступ до родинних паперів, договорів і банківських заяв. Йому не довелося викрадати підпис у сторонньої людини — він лежав удома серед документів, якими подружжя користувалося разом. Ще одна звична частина спільного життя перетворилася на інструмент проти Наталі.
— Це злочин, — сказала Наталя. — Отже, я подам заяву, і угоду зупинять.
Борис Андрійович не став давати фальшивої надії. Звернутися до поліції необхідно, але заява не знищить довіреність тієї ж миті. Доведеться призначити дослідження підпису, опитати нотаріуса, перевірити журнал відвідувань і записи камер. Юрист міг негайно підготувати клопотання про тимчасову заборону продажу, однак одного заперечення Наталі й зовні бездоганної довіреності суду могло не вистачити для рішення до п’ятниці. Якщо Сергій устигне оформити перехід права й отримати гроші, потім Наталя зможе роками домагатися скасування угоди, а кошти зникнуть.
Слова звучали жорстоко, але логічно. Сергій та Інна обрали короткий проміжок між пред’явленням довіреності й продажем саме для того, щоб дружина не встигла запустити захисний механізм. Вони розраховували не на вічну невразливість підробки, а на кілька днів, яких вистачить для отримання грошей і вильоту.
Віктор спитав, навіщо нотаріусу ризикувати ліцензією і свободою. Борис Андрійович знизав плечима. Причиною могли бути гроші, борг, шантаж або особиста залежність, але саме Гордієнко лишався найслабшою ланкою. Якби він до угоди визнав, що засвідчив підпис без присутності Наталі, довіреність втратила б силу. Однак добровільне зізнання означало б для нього професійний крах і кримінальне переслідування.
Вони вийшли від юриста, коли небо вже сіріло. Перші автобуси виїжджали на маршрути, люди поспішали на ранні зміни, відчинялися невеликі магазини. Звичайне життя тривало, і Наталі було важко повірити, що для оточення цей четвер нічим не відрізняється від сотень інших. Для неї він був останнім повним днем перед втратою дому.
На сходах Віктор ще раз спитав Бориса Андрійовича, чи існує бодай один швидкий спосіб поставити позначку про спір. Юрист пообіцяв того ж дня підготувати термінове клопотання, обмеживши вимогу квартирою Наталі й діями за спірною довіреністю. Але суд міг запросити незалежне підтвердження ризику, тому Борис Андрійович порадив шукати зв’язок із нотаріусом і будь-які документи, що доводять тиск або відсутність Наталі під час засвідчення.
Ця рекомендація водночас давала напрям і показувала прірву завдання. За один день їм належало розслідувати злочин, який Сергій з Інною готували місяцями. Наталя не мала доступу до журналу нотаріуса, не знала його оточення й навіть не бачила покупця. Супротивники обрали момент саме тому, що звичайна людина не здатна так швидко зібрати юридично придатну картину.
Віктор відвіз невістку додому й велів бодай трохи полежати. Наталя лягла поверх покривала, але заплющити очі не змогла. За стіною шуміла вода, хтось із сусідів збирався на роботу, у дворі заводилися машини. Кожен звичний звук нагадував, що квартира ще належить їй і водночас уже приготована до передачі. Наталя намагалася уявити першу ніч після продажу й не розуміла, куди піде з порожнім рахунком.
Коли розвиднілося остаточно, вона сховала виписку в теку й записала на аркуші все, що знала: імена у квитках, дату угоди, номер довіреності, слова агента, зняття з рахунку. Список допоміг побачити послідовність і не загубитися в емоціях. У ньому, як і раніше, бракувало головного — пояснення, чому нотаріус Гордієнко погодився засвідчити чужий підпис.
Заснути так і не вдалося. Наталя довго ходила з кімнати в кімнату, потім зняла з полиці весільний альбом. На фотографіях вони були молодими й упевненими в майбутньому. Людмила плакала від щастя, Інна в сукні дружки нареченої усміхалася в об’єктив, Сергій тримав Наталю за руку.
Вона вдивлялася в обличчя сестри й намагалася зрозуміти, коли в ньому з’явилася заздрість. Можливо, тоді усмішка була щирою, а ненависть виросла пізніше. Можливо, Наталя просто не помічала того, що бачили інші. Відповіді світлини не дали. Вона закрила альбом і лишилася на дивані, дивлячись у стіну.
Сергій не телефонував. Мати теж мовчала. Час тягнувся повільно, але невблаганно наближав п’ятницю. Під вечір у двері знову подзвонив Віктор. Він виглядав так, ніби весь день не присів ані на хвилину, і тримав у руці аркуш із нашвидкуруч записаними іменами…
