Дві тисячі сто дев’яносто днів спливли морозного лютневого ранку. Підйом у бараці минув без надривного виття сирени. Анна мовчки скрутила свій тонкий смугастий матрац у щільний, тугий рулон. Сусідки з нижніх ярусів не зронили ні слова, лише провели її довгими, важкими поглядами. У цих цегляних стінах не заведено було прощатися вголос чи бажати удачі тим, хто йде.
Коридори адміністративного корпусу зустріли її незвичною тишею. Канцелярія пахла плавленим сургучем, розчинною кавою й застарілим паперовим пилом. Капітан внутрішньої служби нудьгуючи перегортав пухку картонну теку з її особовою справою. Він із силою опустив дерев’яну оснастку на довідку про звільнення. Жирний фіолетовий відбиток гербової печатки поставив фінальну крапку в довгому державному документі.
Анна сухо розписалася в товстому журналі обліку. Кулькова ручка незвично ковзала по гладких аркушах. За роки виснажливої роботи на лісобіржі шкіра на її долонях перетворилася на суцільний панцир із жорстких, загрубілих мозолів. Капітан відлічив кілька тонких паперових купюр — казенні підйомні на дорогу до місця прописки. Гроші лягли на подряпаний стіл із сухим паперовим шелестом.
У сусідній тісній кімнаті їй видали прозорий пластиковий пакет із цивільними речами. Стара куртка, темні джинси, потерті армійські черевики. Речі різко пахли нафталіном і сирим бетонним підвалом. Анна переодяглася за вузькою фанерною ширмою. Тканина джинсів здавалася неприродно м’якою, майже невагомою після табірної роби, що стояла кілком. Куртка сиділа на схудлих плечах вільно, утворюючи глибокі складки.
У пакеті не виявилося старого титанового карабіна. Майор Кравчук пішов на підвищення три роки тому, назавжди забравши вміст своєї шухляди з собою до обласного управління. Анна просто зім’яла порожній пластиковий пакет і викинула його в залізну урну біля фарбованих дверей. Звичка до фізичних якорів лишилася в минулому. Тепер єдиним негнучким стрижнем була вона сама.
Важкі металеві ворота шлюзу голосно брязнули, неохоче роз’їжджаючись по іржавих рейках. В обличчя негайно вдарив різкий порив морозного вітру. Повітря тут було зовсім іншим — без звичної домішки вугільної гарі, паленої гуми й кислого запаху немитих тіл. За периметром лежав лише укатаний шинами брудний сніг і вузька смуга розбитого асфальту…
