Анна зробила рівний крок за лінію воріт. Позаду з глухим металевим стуком зімкнулися масивні стулки, назавжди відтинаючи монотонний гул лісопильної рами й хрипкий гавкіт караульних вівчарок. Спина лишалася ідеально прямою. Черевики жорстко вкарбовувалися в мерзлу землю, задаючи чіткий тактичний ритм рухові.
До автобусної зупинки треба було йти пішки близько кілометра. Дорога петляла між голими чорними тополями й покинутими бетонними ангарами. Зупинка являла собою перекошений залізний навіс, густо розмальований вицвілими маркерами. На промерзлій дерев’яній лавці сидів літній чоловік у товстому кожусі. Він курив самокрутку, методично струшуючи сірий попіл у глибокий замет.
Анна зупинилася під краєм іржавого навісу. Вітер тріпав поли її розстебнутої куртки. Вона безперервно дивилася на сіру стрічку дороги, що йшла за обрій. Чоловік кинув на неї короткий погляд і мовчки простягнув пом’яту пачку дешевих сигарет. Анна заперечно хитнула головою. Навичка жорсткої економії ресурсів і повної відмови від будь-яких слабкостей намертво в’їлася в підкірку.
Старий приміський автобус під’їхав із оглушливим скрипом зношених гальмівних колодок. Двері відчинилися з різким шипінням стисненого повітря. Салон густо пах бензином, мокрою овечою вовною й підталим снігом. Люди всередині впівголоса розмовляли, передавали за проїзд дрібні монети. Ця повсякденна цивільна метушня здавалася оглушливою після шести років суворої табірної дисципліни.
Анна зайняла вільне місце біля самого вікна, в задній частині салону. Тактична звичка контролювати весь периметр працювала бездоганно. Водій монотонно відраховував решту з потертої шкіряної сумки. Автобус сіпнувся, набрав швидкість і повільно покотився в бік великого залізничного вузла. Краєвид за вікном змінився з промислових пусток на похмурі ряди панельних п’ятиповерхівок…
