Життя без прикрасНа міському вокзалі панував броунівський хаос. Лунали уривки чужих фраз, металевий голос невидимого диспетчера монотонно оголошував прибуття вантажних складів. Анна підійшла до вільної каси й купила квиток на вечірній плацкарт. Вона мовчки віддала майже всі казенні гроші, залишивши лише жменю дріб’язку.
Вона сіла на жорстку дерев’яну лаву в холодній залі очікування. Навколо постійно поспішали цивільні, закутані в об’ємні шарфи й важкі зимові пальта. Ніхто не звертав ані найменшої уваги на нерухому жінку з грубими, понівеченими важкою працею руками. Вона була абсолютно невидимою в цьому строкатому міському натовпі.
Пасажирський потяг подали на третю платформу за сорок хвилин до відправлення. Анна піднялася обледенілими металевими сходинками в тьмяно освітлений вагон. Повітря всередині щільно пахло тліючим вугіллям із титана, вологим постільним бельем і заваркою. Провідниця в синій формі байдуже наддерла край її квитка.
Місце виявилося на верхній боковій полиці. Анна закинула свій худий рюкзак нагору й сіла біля вікна. За подвійним замерзлим склом швидко замиготіли жовті ліхтарі вечірнього перону. Важкий склад відчутно здригнувся. Склянки в металевих підсклянниках синхронно й дзвінко брязнули на вузьких відкидних столиках.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.