Лариса виклала факти без прикрас. Гончаренко контролював незаконну вирубку й необліковане вивезення добірної сосни. Робітників, які помічали обсяги або намагалися вести власний облік, усували, а їхню смерть оформлювали як наслідок необережності.
Вона ввімкнула запис. Із маленького динаміка пролунав голос майора — спотворений шумом двигуна, але впізнаваний. Гончаренко розповідав про готівкові розрахунки, називав Миколу надто цікавим, згадував роль Ковальчука й докладно пояснював, як мороз уб’є слідчу.
Савченко зупинила плівку. Тиша повернулася, але стала щільною, майже відчутною.
Ткаченко зблід. Він нахилився вперед, не відриваючи очей від диктофона. «Це жахливо», — промовив він після паузи. Голос спершу здригнувся, потім повернув звичну керівну м’якість. «Безпрецедентний злочин. Ви виконали величезну роботу».
Він повільно простягнув руки до середини столу. «Матеріали треба негайно помістити в мій сейф. Я особисто створю спеціальну групу й візьму справу під контроль. Давайте зошит і апарат».
Рух був надто швидким для людини, яка щойно почала усвідомлювати масштаб обвинувачення. Лариса побачила дрібні краплі поту на скроні, розширені зіниці й напруження в пальцях. Ткаченко злякався не змісту злочину, а появи доказів у своєму кабінеті.
Він жодного разу не спитав, де перебуває Кравець, хто ще бачив зошит і чи потрібна Ларисі медична допомога. Чесного керівника насамперед зацікавили б безпека свідків і негайне затримання озброєних виконавців. Ткаченко думав лише про фізичний контроль над двома предметами на столі.
Його похвала прозвучала надто швидко й надто гладко. У ній не було природного потрясіння після розповіді про вісьмох убитих. Це була словесна завіса, покликана приспати настороженість підлеглої й змусити добровільно віддати матеріали. Коли Лариса не посунула їх до нього, пальці керівника ледь помітно здригнулися.
Савченко навмисно не повідомила, чи є копії і хто знає про її повернення. Невизначеність змушувала Ткаченка обережничати. Якщо він пов’язаний із Гончаренком, то зараз прораховує, чи можна прибрати слідчу вдруге і як швидко вдасться дізнатися про інші носії інформації.
Досвід бойового відрядження спрацював раніше за свідомий висновок. Так само тиловий полковник колись тягнувся до відомостей, прикриваючи вилучення службовою необхідністю. Продажні люди відрізняються посадами, але їхній погляд під загрозою викриття майже однаковий.
Ткаченко знав про схему. Один начальник у віддаленому районі не міг одинадцять років самотужки відправляти необліковані ешелони через станції й перевірки. Транспортні служби, ревізори й обласні кабінети мали не помічати очевидного, а таке мовчання купувалося регулярно.
Готівка від іноземних покупців не зупинялася в сейфі Гончаренка. Частина потоку піднімалася сюди, перетворюючись на дорогий костюм, парфуми й захищене становище заступника прокурора. Лісова злочинна група годувала тих, хто мав її розслідувати.
Якщо зошит опиниться в сейфі, він може випадково згоріти, загубитися під час реєстрації або бути визнаний невстановленою чернеткою. Стрічка розмагнітиться, протокол Кравця зникне, а Савченко звинуватять у порушенні порядку отримання матеріалів.
Руки Ткаченка майже торкнулися доказів. Лариса одним рухом змахнула їх зі столу до себе й сховала назад під пальто.
«Що ви робите?» — голос керівника зірвався. Зовнішня солідність зникла. Він схопився й уперся кулаками в стіл. «Негайно поверніть матеріали. Це розпорядження старшого за посадою. Ви порушуєте порядок зберігання речових доказів».
«Якщо вони потраплять у ваш сейф, із ними станеться те саме, що з медичними картками в селищній амбулаторії. Ви розумієте це не гірше за мене».
Обличчя Ткаченка вкрилося червоними плямами. Краватка на шиї стала схожа на тугу петлю.
«Я віддам вас під суд! За викрадення матеріалів, непокору й наклеп на керівництво ви не вийдете з ув’язнення!»
«Ви цього не зробите», — перебила Лариса тим самим тихим голосом. Усередині підіймалася холодна лють, але вона перетворювалася не на крик, а на розрахунок. «Тому що мої дії вже не залежать від цього кабінету».
Ткаченко завмер. Він звик, що нижчий за посадою співробітник відступає перед однією погрозою кар’єрі. Савченко стояла перед ним після ночі в лісі й тримала під пальтом докази, здатні знищити не лише Гончаренка, а й його обласних покровителів.
Лариса зрозуміла: щоб вийти звідси, треба змусити корумпованого керівника боятися невідомого контролю сильніше, ніж він боїться самого зошита. І тоді вона вимовила фразу, підготовлену не заздалегідь, а народжену цієї секунди абсолютної небезпеки…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
