Постійне напруження, регулярні стреси й втрата товаришів в операціях залишали свій відбиток. Потьомкіна навчилася приховувати емоції, але всередині накопичувалася втома — не фізична, а душевна.
Кожен загиблий товариш додавав ще один тягар на її совість. Кожна невдала операція змушувала думати, що можна було зробити інакше.
Це був зворотний бік професіоналізму: усвідомлення відповідальності за кожне ухвалене рішення. Навесні 44-го командування загону Леонтьєва ухвалило рішення відправити Потьомкіну в місячну відпустку примусово.
Вона протестувала, стверджуючи, що чудово почувається й готова продовжувати роботу. Але Леонтьєв був непохитний, він бачив ознаки накопиченої втоми, яких сама Потьомкіна ще не усвідомлювала.
Місяць відпочинку в глибокому тилу мав відновити не лише фізичні, а й психологічні ресурси. Ця відпустка виявилася останнім мирним періодом у її житті.
Коли за місяць вона повернулася до загону, війна вступила в нову фазу. Армія готувалася до літнього наступу, масштабного прориву, який мав звільнити західні території.
Загонові Леонтьєва відводилася найважливіша роль у підготовці цього наступу. Попереду були найнапруженіші місяці війни, операції йшли одна за одною майже без перерви.
Потьомкіна знову пішла в тил противника у складі групи, якій доручили розвідку німецьких комунікацій перед наступом. Це була її 70-та операція за три роки війни.
70 разів вона перетинала лінію фронту, 70 разів ризикувала життям, 70 разів поверталася живою, коли багато інших не повернулися. Статистика була неймовірною, адже середньостатистичний розвідник загону Леонтьєва проводив у середньому 12 операцій.
Потьомкіна перевищила цю цифру майже в 6 разів. Історія Світлани Потьомкіної була унікальною, але не єдиною.
Масштабна війна висунула на передній план сотні жінок, які билися нарівні з чоловіками, доводячи, що мужність і професіоналізм не мають статі. Снайперки, льотчиці, танкістки, розвідниці, партизанки — жінки воювали в усіх родах військ, часто демонструючи результати, що перевершували чоловічі показники…
