Потьомкіна представляла особливу категорію жінок-бійців спеціальних підрозділів. Таких було небагато, лише кілька десятків на весь фронт, протяжністю в тисячі кілометрів.
Специфіка роботи в тилу противника вимагала якостей, які рідко поєднувалися в одній людині — фізичної витривалості, психологічної стійкості, здатності до самостійного ухвалення рішень і готовності до тривалої самотності та постійного ризику. Потьомкіна володіла всіма цими якостями сповна.
Її успіх відкрив дорогу іншим жінкам у спецпідрозділах. До 1942 року командування скептично ставилося до ідеї використання жінок у розвідувально-диверсійних операціях.
Вважалося, що вони фізично слабші за чоловіків, психологічно менш стійкі, не здатні переносити тяготи роботи в тилу ворога. Досвід Потьомкіної зруйнував ці стереотипи.
Вона довела, що правильна підготовка й природний талант важливіші за фізичну силу. Після її успішних операцій до загону Леонтьєва почали набирати інших дівчат.
До кінця війни в загоні служили вже вісім жінок-бійців, кожна з яких пройшла десятки операцій. Вони спеціалізувалися на завданнях, де жінка мала перевагу перед чоловіком: проникнення в окуповані міста під виглядом цивільних осіб і збір інформації через контакти з місцевим населенням.
Методи підготовки, які Світлана відпрацьовувала на собі, лягли в основу програми навчання розвідниць. Особливу увагу приділяли рукопашному бою: не силовим прийомам, а техніці, що використовує слабкі місця противника проти нього самого.
Жінок учили діяти проти фізично сильніших чоловіків, використовуючи швидкість, точність і знання вразливих точок людського тіла. Багато прийомів, які Потьомкіна розробила або адаптувала, увійшли до офіційних посібників із самооборони.
Німецька контррозвідка швидко усвідомила загрозу, яку становили ці розвідниці. У зведеннях Абверу з’явилися спеціальні інструкції щодо їх виявлення й затримання.
Німці відзначали, що жінки-диверсантки діють з особливою обережністю, їх важче виявити й вони частіше успішно виходять із критичних ситуацій. Були випадки, коли цілі німецькі підрозділи піднімали по тривозі для впіймання однієї розвідниці.
Потьомкіна дожила до кінця війни — рідкісна удача для бійця спецпідрозділів. До травня 1945 року на її рахунку було 87 операцій у тилу ворога.
Із 140 бійців, які служили в загоні Леонтьєва за роки війни, до перемоги дожили лише 32. Вона була серед них, укрита нагородами, але психологічно виснажена роками постійного напруження.
Після війни Потьомкіна не повернулася до мирного життя одразу. Вона продовжила службу в розвідувальних органах, передаючи досвід новому поколінню бійців…
