Марія відкрила онлайн-перекладач. Пальці швидко застукали по клавіатурі, переносячи терміни з паперу на екран. У правому вікні почали з’являтися сухі формулювання.
«Бімаксилярна ортогнатична хірургія. Зміна кута нахилу щелепи».
«Контуринг надбрівних дуг із використанням титанових імплантатів».
«Хімічна деструкція папілярних візерунків епідермісу кистей рук».
Вона зупинилася на останньому рядку. Перечитала його двічі. Деструкція папілярних візерунків. Знищення відбитків пальців.
У самому низу бланка значилася підсумкова сума. Сто тридцять п’ять тисяч євро. За поточним курсом це майже ідеально збігалося з тими вісьмома мільйонами, які Віктор узяв під заставу їхньої квартири.
Вона перевела погляд на припис, зроблений його рукою синьою кульковою ручкою. «Об’єкт М. підлягає утилізації після завершення угоди».
Об’єкт М. Марія.
Кредитори заберуть квартиру через місяць. Вона залишиться на вулиці з багатомільйонним боргом, який неможливо виплатити за все життя. А людина з новим обличчям, без відбитків пальців і з бордовим закордонним паспортом на чуже ім’я просто розчиниться. Ідеальний план обриву всіх зв’язків. Але аварія на трасі порушила графік.
Марія захлопнула ноутбук. Пластик сухо клацнув. Треба було знайти гроші. Вісім мільйонів готівкою не випаровуються в повітрі. Флешка з крафтового конверта була заблокована, залишалася одна спроба введення пароля. Ризикувати нею було не можна. Але були й інші речі.
За годину вона стояла в холі міської клінічної лікарні. У повітрі щільно висів запах хлораміну, змішаний з ароматом перевареної лікарняної каші. Лінолеум під ногами пузирився, місцями зяючи чорними лисинами бетону.
Марія звернула в цокольний поверх, минаючи ліфти. У кінці тьмяно освітленого коридору містилося віконце з облупленою фарбою й табличкою «Сестра-господиня. Видача особистих речей». За склом сиділа літня жінка у вицвілому синьому халаті. Вона методично розгадувала кросворд у дешевій газетці.
— Прізвище пацієнта?
