Пропустити незнайомця все ж довелося. Увійшовши до кабінету призовної комісії, молодий чоловік прямо заявив, що хоче служити в десантних військах. Після його слів запала тиша, а тоді старший офіцер повільно оглянув потертий одяг і взуття, що ледь трималося купи.
— Тільки безхатченків нам в елітних підрозділах і бракувало, — глузливо мовив він. — Тебе в кращому разі взяли б у будівельний підрозділ, та й медичну комісію ти, найімовірніше, не пройдеш. Мабуть, із вулиці приніс стільки хвороб, що поруч стояти небезпечно. Іди звідси, поки інших не заразив.
Щоки хлопця спалахнули, однак відступати він не збирався. Він пояснив, що давно тренувався, здатен підтягнутися хоч сотню разів, швидко відтискається й готовий виконати будь-який норматив. Здоров’я його ніколи не підводило, а зовнішній вигляд, на його переконання, нічого не говорив ні про силу, ні про витривалість.
Зрозумівши, що вмовляння не подіють, офіцер відправив наполегливого відвідувача на другий поверх. Там був кабінет начальника центру. Члени комісії чудово знали характер Сидоренка й заздалегідь чекали, що вже за кілька хвилин обірванець вилетить назад.
Так і сталося. Побачивши на порозі несміливо зайшовшого бідняка й дізнавшись про його прохання, Олег Борисович розреготався. Потім підвівся з-за столу й запропонував гостеві спершу пройти обстеження, щоб лікар переконався в його осудності. Якщо ж служити хотілося настільки сильно, начальник був готовий направити його в далекий холодний край, де постійно бракувало людей.
— Труднощів і холоду я не боюся, — твердо відповів хлопець. — Але потрапити хочу саме в десант. Для вас це, можливо, дрібниця, а для мене — найважливіше рішення.
Начальник побагровів. За дверима на нього чекали заможні відвідувачі, готові віддати великі суми за звільнення своїх синів від служби, і йому кортіло швидше сховати чергову пачку готівки в сейф. Натомість доводилося марнувати час на злидаря, який насмілився сперечатися.
Сидоренко викликав чергового й наказав негайно викинути відвідувача геть. Він кричав, що такому обірванцю місце біля сміттєвих баків і нічліжок, а сержанта попередив, щоб той більше не впускав подібний «набрід». Молодого чоловіка виштовхали за двері. Він залишився біля ґанку, ніби все ще сподівався, що його покличуть назад.
По щоках текли сльози. Мрія, заради якої він стільки часу готувався, руйнувалася через старий одяг і бідність. Хлопець уже повернувся, збираючись піти, коли поруч із ним плавно зупинився чорний автомобіль із затемненими вікнами…
