Ще одна маленька деталь, що пройшла повз нього. Не змова. Поки що не змова. Радше звичка всіх довкола вважати його зайнятим, холодним, недосяжним. А потім на цій звичці виросла чужа влада.
— У договорі є заборона на дитину?
Андрій відкрив ноутбук, увійшов у захищену теку. Читав кілька хвилин. Потім насупився.
— Ні. Є пункт про погодження постійного проживання третіх осіб у вашому домі. Але неповнолітня дитина дружини не може бути позбавлена утримання чи спілкування через такий пункт. І тим більше договір не скасовує батьківських прав. Хто сказав їй протилежне?
— Віктор.
Андрій не здивувався відразу. Спершу просто став дуже нерухомим.
— Зрозуміло.
— Що зрозуміло?
— Останні пів року в мене були питання до кількох платежів, але Віктор пояснював, що ви особисто не хочете обговорювати ці теми. Він казав, що у вас сімейні обставини.
Саїд стиснув руку в кулак так, що шкіра натягнулася на кісточках.
— Він говорив усім від мого імені.
— Схоже на те.
Уранці Марія знайшла Саїда на кухні. Це було дивно: він майже ніколи там не з’являвся. Зазвичай каву йому приносили в кабінет або на терасу. Тепер він стояв біля вікна, перед ним холола чашка.
Вона зайшла обережно, у простій сірій сукні, з нашвидку заплетеним волоссям. Обличчя після безсонної ночі здавалося ще молодшим і втомленішим.
— Я поїду, — сказала вона.
Саїд обернувся.
— Куди?
— Не знаю. Спочатку до Артема. Потім… знайду щось. Мені не потрібні твої гроші. Прикраси залишаться тут. Я лише прошу не чіпати його лікування, поки я не знайду спосіб платити.
Вона говорила рівно, але руки видавали її. Пальці тремтіли, один ніготь був обламаний до болю.
— Ти вирішила за нас обох?
— А хіба ти не вирішив уночі?
— Ні.
Марія не повірила. Це було видно з того, як вона подивилася на двері, оцінюючи відстань до виходу.
Саїд уперше відчув, який він у її очах: не чоловік, не захист, а великий важкий замок.
— Сьогодні ми поїдемо до Артема, — сказав він.
Вона зблідла.
— Ні.
— Чому?
