— Він питає, чи вмієш ти лагодити машинки.
Саїд подивився на рюкзак у своїх руках, потім на двері палати. На його обличчі з’явився вираз майже розгублений.
— Справжні — так. Іграшкові… спробую.
— Не обіцяй, якщо не вмієш.
— Я сказав, спробую.
Артем зустрів його насторожено. Сидів на ліжку, підібгавши ноги, машинку тримав біля грудей.
— Ти високий, — сказав він замість привітання.
— Так.
— Мама каже, ти помилявся.
Саїд кивнув.
— Мама має рацію.
— Ти її ображав?
Марія завмерла біля дверей.
Саїд подивився на неї, потім знову на хлопчика.
— Так. Не так, як Віктор. Але ображав. Бо не слухав і думав лише про себе.
Артем насупився. Така пряма відповідь явно збила його з пантелику.
— А навіщо прийшов?
— Хочу допомогти. І познайомитися. Але тільки якщо ти дозволиш.
Хлопчик довго розглядав його. Потім простягнув машинку.
— Колесо відвалюється. Якщо полагодиш погано, я скажу.
— Домовилися.
Саїд сів на край стільця. Його великі пальці незграбно тримали маленьку вісь, Артем серйозно пояснював, де треба натиснути. Марія стояла біля стіни й відчувала, як у грудях повільно, болісно відтає місце, яке вона давно вважала мертвим.
Операцію призначили на кінець місяця.
Це не була чудесна процедура, після якої дитина одразу побігла б коридором. Лікарка, суха жінка з втомленими очима, чесно пояснила ризики, строки відновлення, можливі ускладнення. Саїд слухав мовчки, не перебиваючи. Марія ставила запитання, записувала відповіді в блокнот. Раніше вона боялася виглядати дурною, тепер питала все: про наркоз, ліки, реабілітацію, нічний біль, харчування, повторні обстеження.
Перед операцією Артем тримав її за руку й намагався бути хоробрим.
— Я не плакатиму.
— Можна плакати, — сказала Марія. — Навіть дорослим можна.
Він скоса глянув на Саїда, який стояв поруч.
— А він плаче?
Саїд кашлянув.
— Рідко.
— Значить, можна рідко.
Марія нахилилася й поцілувала сина в лоб.
Коли двері операційного блоку зачинилися, вона сіла на лавку і раптом уся осіла. Саїд опустився поруч, але не торкнувся її. Вона сама за кілька хвилин намацала його руку. Не як дружина, що пробачила. Як людина, якій треба за щось триматися, щоб не розсипатися.
Вони сиділи так чотири години.
Після операції лікарка вийшла втомлена, зняла шапочку й сказала:
— Усе минуло краще, ніж ми очікували. Попереду складне відновлення, але зараз підстав для паніки немає.
Марія не відразу зрозуміла. Потім затулила обличчя руками. Саїд підвівся, зробив крок до лікарки, зупинився і лише спитав:
— Коли можна побачити?
