Життя без прикрас— Ларисо, з тобою все нормально?
Подруга подивилася на неї спершу здивовано, потім розсміялася.
— Ти про те, як я виглядаю? Розслабся. Тут на це майже ніхто не витрачає сил.
Оксана вирішила, що це жарт, спосіб зняти незручність після довгої розлуки. Але дорога з аеропорту швидко показала: Лариса анітрохи не перебільшила. За вікнами машини пропливали жінки в безформних куртках, розтягнутих штанах, спортивному взутті, яке давно втратило вигляд нового. Літні пані спокійно ходили з неукладеним сивим волоссям. Дівчата приблизно Оксаниного віку перетинали старовинні площі в спортивних костюмах, об’ємних худі та стоптаних кросівках. Ні макіяжу, ні укладок, ні звичного бажання «зібратися перед виходом». Максимум — розчесане волосся й зручна сумка через плече.
Коли Оксана вийшла з машини в акуратних замшевих ботильйонах, з м’якою укладкою і свіжим макіяжем, вона раптом відчула себе не ошатною, а дивною. На неї озиралися так, ніби вона прийшла не в центр міста, а на прогулянкову доріжку у вечірньому вбранні. У цих поглядах не було злості, радше непідробне здивування: навіщо стільки старань у звичайний день?
Увечері Лариса повела її гуляти старим центром. Саме місто виявилося таким, яким Оксана його й уявляла: важкі фасади, високі вікна, собори, вузькі вулички, бруковані площі, вітрини, у яких відбивалося м’яке світло ліхтарів. Архітектура й справді була прекрасною, майже листівковою, тільки живою, прохолодною, із запахом каменю і кави.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.