Усе це здавалося не просто складністю, а ризиком, на який не можна йти з одного лише співчуття.
Він казав Олесі, що добре серце не повинне заплющувати очі на небезпеку.
Олеся слухала й сама відчувала той самий холодний страх.
Помилка поруч із Соломією могла коштувати надто дорого.
Перша зустріч із Вихором не була схожа на зворушливу сцену з красивих історій.
Пес не кинувся до неї, не завиляв радісно, не спробував сподобатися.
Він стояв насторожено, зібрано, ніби не знав, чекати удару чи ласкавого слова.
Олеся не стала тягнути до нього руки.
Вона присіла поруч, залишивши між ними відстань, і тихо заговорила, не вимагаючи від нього відповіді.
Довгий час він лише дивився.
Потім зробив короткий, обережний крок назустріч.
Майже нічого.
Але для Олесі в цьому русі було більше довіри, ніж у будь-якій показній ласкавості.
Коли Вихор опинився вдома, вони з чоловіком діяли гранично обережно.
Пса не залишали із Соломією без нагляду.
Не дозволяли малечі лізти до нього надто настирливо.
Стежили за виразом його морди, за положенням вух, за кожним раптовим рухом.
Він обходив кімнати тихо.
Затримувався біля порогів, обнюхував кути й часто лягав осторонь, обираючи таке місце, звідки все було видно.
Різкі звуки змушували його здригатися.
Але спокійний голос швидко повертав його до рівноваги.
Соломія, звісно, не могла знати, через що пройшов цей великий темний пес.
Для неї він був чимось новим, теплим і дивовижним.
Вона усміхалася, тягнулася до його лап, раділа, коли він повільно відвертав голову від її незграбних доторків.
Олеся щоразу напружувалася, готова втрутитися…
