— Не знаю.
Ліза кивнула, ніби це була відповідь, на яку вона заслуговувала. Розвернулася й пішла.
Удома Аня віддала флешку мамі. Та спершу розсердилася, що донька зустрічалася з Лізою потай, потім увімкнула файл.
Запис був мутний, із датою в кутку. Камера показувала двір Зоїного будинку. Чути було голоси.
— Швидше, Сергію, — говорила Тетяна. — Поки ця стара не передумала.
— Вона кусається?
— Вона ледве ходить.
У кадрі з’явився Сергій, який тягнув Марту на повідку. Собака впирався, скиглив, озирався на під’їзд. Потім Тетяна відчинила багажник.
— Може, на заднє сидіння? — спитав Сергій.
— Ще чого. Шерсть потім чистити. Клади.
— Таню, Ніна ж просила Марині…
— Ніна вже нікого ні про що не просить. А Марина хай спершу доведе, що взагалі має право рота роззявляти.
Запис сіпнувся. Машина рушила. Наступний файл показував дорогу, потім пустир біля гаражів. Сергій вийшов, відчинив багажник. Марта вискочила не відразу — її виштовхнули. Вона стояла на снігу, розгублена, з повідком, що волочився по землі.
— Поїхали, — сказала Тетяна.
— Може, відвеземо в притулок?
— Ти хочеш, щоб її знайшли по нашийнику? Знімай.
Сергій нахилився. Камера не показувала, що він робить, але чувся скигліж. Потім машина різко поїхала назад. Марта спробувала бігти слідом. Кілька секунд її силует миготів у задньому склі — маленький, темний, упертий. Потім зник.
Мама вимкнула відео. У кімнаті стало тихо. Тільки холодильник клацнув і загув.
— Це вже не про квартиру, — сказала Аня. — Так?
Мама дивилася на чорний екран.
— Ні. Це про те, ким вони стали.
Микола Вікторович сказав, що запис треба подати до суду правильно: вказати джерело, заявити клопотання, бути готовими до запитань про походження. Мама не хотіла підставляти Лізу, але юрист пояснив, що приховувати джерело небезпечно. Тоді мама подзвонила Сергієві.
Розмова була коротка. Вона ввімкнула гучний зв’язок, записавши дзвінок із попередженням.
— Сергію, у нас є запис із реєстратора. Як ви викинули Марту.
На тому кінці зависло дихання.
— Який запис?
— Із вашої машини. З датою. З голосами.
— Марино, я… Тетяна сказала, що так треба. Я не хотів.
— Тоді скажи правду в суді.
— Ти не розумієш. У нас борги. Тетяна… вона все тримає. Якщо я піду проти неї, вона мене знищить.
— А Марту можна було знищити?
