Щоб виконати рішення й не доводити справу до примусового стягнення майна, Лідії Петрівні довелося продати заміський будинок, у ремонт якого Тарас роками спрямовував сімейні гроші. Покупець знайшовся не відразу, тому ціну довелося знизити. Свекруха отримала той самий фінансовий урок, який збиралася дати невістці.
Тарас повернувся до своєї колишньої кімнати з вицвілими шпалерами й продавленим диваном. Він знову шукав своє призначення, читав розумні книжки й чекав визнання своїх талантів. Тільки тепер його довгі пошуки відбувалися на очах у матері. Син за день спустошував каструлю супу, просив гроші на дрібні витрати й заважав її звичним зустрічам із подругами. Те, що здалеку здавалося Лідії Петрівні тонкою душевною організацією, у щоденному побуті швидко стало схожим на звичайнісіньку лінь.
Оксана зробила ремонт у звільненій кімнаті. На стіні, біля якої колись постраждала розетка, з’явився великий телевізор. Увечері вона готувала креветки, вмикала улюблені фільми й уперше за довгий час не прислухалася, чи не долине з дивана чергова скарга на несправедливий світ.
Граф схвалив зміни беззастережно. Він займав найкраще місце перед екраном, поважно мружив жовті очі й інколи поглядав на зачинені вхідні двері. Повернення колишнього мешканця кіт явно не чекав. Не чекала його й Оксана. Тиша більше не здавалася їй самотністю — тепер це була свобода.
