Лідія Петрівна назвала розрахунки маячнею й зажадала, щоб Артем негайно розбив доводи невістки. Однак представник і далі читав виписку. Навіть посередній фахівець розумів, наскільки переконливішим за вигадану таблицю з оплатою «духовного внеску» є банківський документ.
Оксана дістала з сумки підготовлений проєкт вимоги.
— Ми можемо письмово відмовитися від взаємних вигаданих претензій і спокійно почати розлучення. Або ж ваші пів мільйона підуть до суду разом із моїми виписками. Окремо я звернуся до поліції через погрози заблокувати мої рахунки й улаштувати мені неприємності на роботі. Заодно попрошу перевірити, на якій підставі ваш представник бере участь у спробі отримати гроші без підтвердних документів.
Слово «поліція» подіяло на Артема миттєво. Він згріб свої аркуші, квапливо застібнув теку й підвівся з дивана так різко, що ледь не загубив окуляри.
— Лідіє Петрівно, ми не про це домовлялися, — промовив він, задкуючи до передпокою. — Ви сказали, що жінку досить налякати, і вона заплатить. Про перекази ви не згадували.
— Артеме, стійте! Ви ж отримали гроші! — крикнула свекруха.
— Я в цьому більше не беру участі.
Двері грюкнули. Сходами швидко застукотіли черевики людини, яка ще недавно обіцяла судову бурю. Граф визирнув із кухні, провів утікача уважним поглядом і сів посеред коридору, ніби заступив на варту біля виходу…
