В ординаторській стояв збуджений гомін. Колеги збирали папери, допивали вистиглий чай, поправляли халати й перемовлялися про майбутні збори. Лікарню передавали під управління великого медичного фонду з великого міста, і чутки ходили найрізноманітніші. Одні чекали ремонту й обладнання, інші — скорочень, треті запевняли, що все вже вирішено нагорі й від лікарів нічого не залежить.
Лада сіла посередині конференц-залу, намагаючись не виказати, як швидко в неї стукає серце. На сцені вже сиділи Сухорук, Черненко, кілька представників місцевої адміністрації та люди в строгих костюмах. І серед них був він.
Той самий чоловік із нічної дороги.
Тепер він виглядав інакше: темний костюм, зібране обличчя, пряма спина, погляд людини, звиклої говорити спокійно й бути почутою. Тільки Лада бачила, як обережно він дихає, як на частку секунди притискає долоню до боку, як напруження проступає біля скроні. Пов’язка під сорочкою нікуди не зникла.
Черненко підійшов до мікрофона з такою шанобливістю, якої Лада від нього майже ніколи не чула.
— Слово надається керівникові медичного інвестиційного фонду Романові Сергійовичу Литвиненку.
Лада мимоволі стиснула пальці на колінах.
Литвиненко підвівся. Він говорив без папірця, неголосно, але зал одразу стих.
— Я розумію, що колектив тривожиться. Будь-які зміни в лікарні лякають, особливо коли люди роками працювали в умовах нестачі й обіцянок. Тому скажу прямо: основна медична допомога залишиться доступною для звичайних пацієнтів. Ми прийшли не для того, щоб забрати в міста лікарню й перетворити її на закриту клініку. Ми прийшли, щоб повернути закладові те, що в нього поступово забрали: обладнання, нормальні умови, повагу до праці лікарів і довіру пацієнтів.
Залом пройшов обережний шепіт. Лада бачила, як медсестри переглядаються: вони хотіли вірити, але боялися вірити надто помітно.
— Тут починалося життя моєї родини, — вів далі Роман. — Тому для мене це не лише фінансовий проєкт. Планується ремонт корпусів, оновлення діагностичних відділень, закупівля апаратури, перегляд зарплат і умов праці. Комерційні послуги будуть, але вони мають підтримувати лікарню, а не витісняти лікування тих, хто не може платити.
Слова звучали правильно. Надто правильно для цього залу, звиклого до порожніх обіцянок. Але в Лади перед очима стояв не інвестор, а чоловік, якого вона вночі тримала за плечі, поки кров промокала крізь тканину.
Коли збори вже добігали кінця, Роман повернувся до керівництва.
— Для завершення аудиту юридичній групі потрібні оригінали медичних карт пацієнтів, які брали участь у клінічних випробуваннях за останні три роки. Не зведення, не копії й не красиві таблиці, а первинні документи. Треба звірити їх зі звітами.
Сухорук зблід. Черненко усміхнувся, але усмішка стала пласкою.
— Сподіваюся, архів буде надано без затримок, — спокійно додав Литвиненко…
