Евакуація людей із ніші тривала пів години. Спершу на поверхню витягли дівчинку-підлітка, загорнуту в кинутий Олександром флісовий светр. Потім підняли літню жінку, яка без упину плакала й хрестилася тремтячими руками. Останнім витягли чоловіка з переломом стегна.
— Спускайте щит! — долинув із рації голос Дениса. — Я вколов йому протишокове й поставив крапельницю, але тиск падає. У нього тяжка закрита черепно-мозкова, множинні переломи ребер і підозра на компресійний перелом хребта в поперековому відділі. Фіксую на спінальному щиті із системою павучих ременів для вертикального підйому.
Нарешті Денис подав сигнал готовності. Інженери почали крутити руків’я лебідки. Трос натягнувся, як струна.
І тут земля не витримала. Під дією зливи й величезної ваги ґрунт під правою опорою триноги чвакнув і поповз униз. Металева конструкція небезпечно нахилилася в бік колодязя.
— Тримай! — нелюдським голосом заревів Олександр.
Разом з Іваном вони кинулися просто в багнюку, навалившись усією вагою на слизьку опору. М’язи Кравця тріщали від чудовиського напруження. Вони стали живою противагою, якорем, що втримував крихке життя товариша над прірвою.
Сантиметр за сантиметром жорсткі ноші з’являлися з темряви. Нарешті край щита показався над кам’яною кладкою. Десяток рук миттєво вчепилися в пластикові ручки, ривком переносячи ноші на безпечну землю.
Олександр важко осів у багнюку, тяжко дихаючи. Він підвів очі. На щиті лежав Михайло. Його шия була жорстко зафіксована коміром Шанца, голова закріплена боковими блоками. До руки тягнулася трубка крапельниці. Обличчя Михайла було мертвотно-блідим, укритим синцями й запеченою кров’ю, але грудна клітка слабо, уривчасто здіймалася.
Медики негайно наклали йому кисневу маску й почали обкладати хімічними грілками поверх термоковдри. У цю мить повіки Волянюка здригнулися. Він із величезним зусиллям прочинив одне запливле око. Його каламутний, розфокусований погляд ковзнув по обличчях людей у формі й зупинився на Олександрові…
