Життя без прикрасЯ вже не сумнівався: він упізнав мене. Він зберіг пам’ять про мене всі ці роки. Але щойно я встиг відчути полегшення, як із глибини хащі долинуло протяжне виття. Крихітка миттю відсторонився, звів голову й насторожив вуха.
За кілька секунд завив інший вовк, а слідом озвався третій. Виття наближалося з різних боків до того місця, де я був прив’язаний. Ведмідь міг піти, поки зграя ще не з’явилася між деревами, однак навіть не рушив геть. Натомість він із новою силою накинувся на линву.
Пазурі розтріпували мокрі волокна, а зуби з хрускотом стискали скручений канат. Ведмідь квапився, не стримуючи люті, і все ж беріг мої руки. Одна мотузка почала розпускатися: тонкі нитки лопалися одна за одною. Після особливо сильного ривка линва урвалася, і я зміг трохи розсунути затерплі лікті, хоча тіло, як і раніше, залишалося притиснутим до стовбура.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.