Кабінет головного лікаря зустрів його дзвінкою тишею й терпким ароматом дорогого імпортного тютюну. Сейф знайшовся дуже швидко — він банально був схований за масивним портретом на стіні.
Скориставшись медичним стетоскопом із сусіднього оглядового кабінету, зломник почав уважно вслухатися в клацання кодового механізму. За десять томливих хвилин важкі сталеві дверцята м’яко піддалися й відчинилися. Усередині зберігалася вся таємна чорна каса кримінальної клініки.
У товстих зошитах у шкіряній палітурці педантичний лікар скрупульозно фіксував кожну незаконну операцію. Там були записані точні суми хабарів, прізвища кримінальних замовників і адреси звільнених від мешканців квартир. Поруч з адресами акуратно вписувалися дози важких препаратів, якими безжально гасили волю непоступливих власників.
Ветеран негайно дістав фотоапарат і почав методично знімати сторінку за сторінкою. Невдовзі він натрапив на до болю знайомі дані: «Іванова О., повна ізоляція в спецблоці». Діагноз був указаний як реактивний психоз, сфабрикований на пряме замовлення агентства нерухомості.
У графі препаратів значилася подвійна доза транквілізаторів. У примітках чорним по білому було написано, що законний чоловік пацієнтки офіційно числиться загиблим. На цьому страшному рядку палець фотографа зрадливо здригнувся, ледь не змастивши важливий кадр.
Ці монстри не просто незаконно привласнювали чужі будинки й квартири. Вони холоднокровно стирали людські особистості, перетворюючи здорових громадян на живі трупи заради зайвих квадратних метрів. Однак серед купи паперів знайшлася й вагоміша зачіпка.
У сейфі лежали готові копії липових довіреностей, підписаних лікарем і підкупленим нотаріусом. На одному з паперів печатка відбилася нечітко, а поруч валялася чернетка з тренувальними відтисками фальшивого штампа. «Ось ти й попався на гарячому, шановний докторе», — похмуро прошепотів розвідник.
Він забрав аркуш із фальшивими відтисками як ідеальний речовий доказ. Потім акуратно зачинив дверцята сейфа й повернув картину на колишнє місце. Ідучи, він звернув увагу на свіжу міську газету з гучним заголовком про новий торговельний термінал, що будується.
На великій фотографії мер міста дружньо тиснув руку лідерові угруповання. Пазл остаточно зійшовся: кримінал, продажна медицина й місцева влада намертво зрослися в один клубок. Вранці на будівництві Іванов і далі поводився як звичайний тихий робітник.
Але тепер його слух був налаштований на максимальну потужність. З уривків чужих фраз він дізнався, що за три дні очікується серйозна столична перевірка витрачання бюджетних коштів. Це був його ідеальний шанс завдати нищівного удару по всій корупційній системі.
Але раптом виникла непередбачена й дуже небезпечна проблема. Виконроб почав уважно придивлятися до дивного вантажника. «Слухай, Льохо, ти якийсь мутний мужик: алкоголю не п’єш, з хлопцями не спілкуєшся», — підозріло протягнув начальник.
«Та й шрами в тебе явно від вогнепалу, я такі речі за версту чую», — додав він. Робітник повільно розігнув утомлену спину й подивився начальникові просто в очі. «Багато знатимеш — дуже швидко постарієш, я тут тільки заради заробітку».
Виконроб злобно сплюнув на землю й поспішно відійшов убік побутівок. Там він покликав одного з бандитських охоронців і щось тихо зашепотів, киваючи в бік новачка. «Тиха розвідка офіційно закінчена, починається відкрите бойове зіткнення», — миттєво зрозумів ветеран.
У його розпорядженні залишалося не більш як сорок вісім годин. За цей час треба було передати зібраний компромат людям, які стоять значно вище за місцевих царьків. Того ж вечора, повертаючись після довгої зміни, він помітив за собою явне стеження.
Темний легковик повільно котився узбіччям дороги, навіть не вмикаючи габаритних вогнів. Переслідуваний не став панікувати й різко петляти вулицями. Він цілеспрямовано завів підозрілу машину в глухий лабіринт старих гаражних боксів.
Із салону жваво вискочили двоє кремезних бандитів, озброєних важкою залізною арматурою. «Ану стій, тварюко, є серйозна розмова!» — злобно крикнув один із них. Але їхня ціль уже безслідно розчинилася в густій тіні між цегляними спорудами.
Убивати їх зараз було не можна, бо зайві трупи здійняли б непотрібний галас у місті. Боєць вирішив використати проти ворогів їхні ж улюблені методи фізичного залякування. Короткий точковий удар по нервовому вузлу, різка підсічка — і перший нападник із хрипом гепнувся на брудний асфальт.
Другий громило з розмаху спробував ударити арматурою…
