До офіційних зборів залишалося кілька днів, і племінники вдалися ще до однієї спроби зламати їхній союз. Валерія значилася однією з головних благодійниць великого фонду й не могла відмовитися від щорічного прийому. У залі зібралися керівники компаній, громадські діячі й журналісти. М’яка музика, бездоганне сервірування й спокійні усмішки створювали ілюзію безпечного вечора, але Максим із перших хвилин відчував чужі погляди.
Він перебував поруч із кріслом Валерії й допомагав їй пересуватися між гостями. Господиня грала роль особливо переконливо: говорила тихіше, ніж зазвичай, іноді ніби втрачала нитку розмови, дозволяла правій руці дужче тремтіти. Тарас з’явився несподівано й одразу звернувся до групи партнерів голосніше, ніж вимагала бесіда. Він запропонував їм познайомитися з дивовижною історією молодого приїжджого, який зумів дуже вдало влаштувати власну долю.
Богдан підхопив насмішку: не щодня бідний хлопець одружується з багатою літньою жінкою в інвалідному кріслі. Усмішки гостей згасли, хтось відвернувся, але племінники не зупинилися. Тарас згадав борги родини Максима, хвору матір і загрозу втратити житло. Особисті обставини, якими молодий чоловік ділився лише з близькими, були виставлені перед незнайомцями як доказ корисливості.
Кожна подробиця була точною, і саме тому завдавала болю. Максим помітив знайомого партнера, який ще недавно шанобливо тиснув йому руку, а тепер опустив очі. Кілька журналістів повернулися в їхній бік, телефони піднялися над столами. Племінникам не потрібно було доводити обвинувачення — досить було посіяти сумнів і дозволити гостям самостійно добудувати історію про розважливого молодого чоловіка.
Валерія сиділа нерухомо, лише пальці міцніше обхопили підлокітник. Максим знав: вона навмисно не захищає його, бо слабка розгублена жінка не повинна керувати суперечкою. І все ж кілька митей мовчання здавалися самотністю. Йому довелося нагадати собі, що вони заздалегідь готувалися саме до такого удару.
Кров ударила Максимові в обличчя, однак він залишився нерухомим. Спокійно спитав, чи закінчив Тарас, а коли той назвав сказане фактами, нагадав: факт підтверджується документом, усе інше залишається чутками. Тоді Богдан зажадав публічно відповісти, чи з любові укладено цей шлюб.
Валерія не втручалася. Максим зрозумів, що будь-яка різка відповідь буде використана проти неї. Він витримав паузу й сказав, що одружився чесно. Мотиви двох повнолітніх людей не є предметом обговорення сторонніх, тим паче тих, хто зацікавлений у їхньому розлученні. Його голос звучав рівно, але залом уже розходився шепіт. Кілька партнерів Валерії почали переглядатися, і удар досяг мети.
У машині Максим міцно тримав кермо. Йому здавалося, що племінники хотіли принизити саме його. Валерія пояснила: особиста образа була лише інструментом. Вони прагнули показати оточенню, ніби літня господиня стала жертвою молодого корисливого чоловіка, а отже, її рішення сумнівні. Уже до вечора кілька інвесторів запросили додаткові підтвердження стійкості управління.
Телефон Валерії почав дзвонити ще дорогою. Одні партнери обережно висловлювали підтримку, інші просили перенести угоди до з’ясування обставин. Журналісти надсилали запитання про шлюбний договір і стан здоров’я. Ніхто не звинувачував її прямо; значно небезпечнішими були ввічливі сумніви. Саме на такий ефект і розраховували племінники: змусити бізнес сповільнитися без жодного офіційного рішення.
Максим уперше побачив, як репутаційний удар перетворюється на реальні цифри. Кілька фраз, сказаних серед келихів і музики, могли зупинити переговори, змінити умови кредитування й змусити працівників боятися майбутнього. Валерія зберігала спокій, але весь час переглядала повідомлення. Вона дозволила супротивникам поранити себе публічно заради останнього доказу, і ціна цього ходу виявилася вищою, ніж Максим уявляв.
У кабінеті Соломія повідомила, що криза починає поширюватися. Максим назвав прийом майже перемогою супротивників. Валерія спитала, чи відчуває він приниження. Почувши чесне «так», вона сказала, що біль підтверджує: людина жива, але дозволяти йому ухвалювати рішення не можна. Наступного дня частину активів слід було публічно закріпити за незалежним фондом, щоб показати партнерам: управління не порушене.
Пізно вночі Максим зателефонував Дарині. Спершу спитав, чи все спокійно. Сестра помовчала й розповіла, що в селищі з’явився невідомий чоловік. Він розпитував сусідів про Максима й представлявся людиною з банку. Нічого відкрито небезпечного не сталося, але незнайомець явно шукав відомості про родину.
Максим звелів нікому не відчиняти й одразу повідомляти про будь-який новий візит. Завершивши розмову, він довго дивився на темну воду. Образи в залі можна було витримати, ділові чутки — спростувати документами. Але присутність чужої людини біля дому робила небезпеку фізично близькою. Максим більше не міг переконувати себе, що бере участь лише в чужій суперечці за величезні активи. Гра перетнула море, дісталася рідної хвіртки й торкнулася тих, кого він поїхав рятувати…
