Миронов схопив Віктора за рукав і потягнув до машини. Той відступав, не зводячи погляду з нерухомої трійці. Люди ніби навмисне давали себе роздивитися. Соколов там виглядав років на десять старшим за справжнього й носив незнайому каску з широкою білою смугою. Рогов, навпаки, здавався молодшим. Одяг Корнєєва вкривав сірий пил, на грудях висів металевий жетон.
Сергій, який стояв біля монітора в штреку, тихо сказав, що це не він. Ніхто не став ні сперечатися, ні заспокоювати його. На записі Віктор підняв камеру вище, а його старший двійник квапливо попередив: із цими людьми не можна говорити, вони запам’ятовують усе.
Один із трьох ступив уперед. Старший Савельєв ударив долонею по сітці й знову крикнув, щоб молодший ішов. Миронов дотяг Віктора до машини. Коли машина рушила, камера встигла показати ще одну постать біля воріт. Четверта була невисокою — жінка або підліток. Обличчя лишилося нерозбірливим, і невдовзі шахту затулили дерева.
У дорозі Савельєв кілька разів намагався заговорити з Мироновим. Той мовчав аж до житлових кварталів. Лише там зізнався: вони вважали, що все закінчилося ще після аварії 1959 року. Людина, схожа на Віктора, з’явилася із шахти 1961-го, а потім добровільно повернулася туди. Він казав, що мусить стежити за проходом.
— І ви повірили? — спитав Савельєв.
Миронов подивився у вікно. Після пережитого вони були готові повірити в будь-що. Віктор зажадав розповісти все, і співробітник управління повернувся до початку тієї історії.
У їхньому світі «Північна-12» дісталася глибокого горизонту значно раніше. Третього листопада 1959 року за породою виявили невелику бетонну кімнату. Із неї двері вели в коридор, а той виводив на поверхню іншого міста. Називалося воно Новокаменськом, містилося в тій самій області й жило у 1976 році. На картах світу Миронова такого міста не було.
Перші зустрічі минули спокійно. Обмінювалися речами, газетами й картами, порівнювали історію. Назви деяких міст різнилися, події складалися інакше, техніка в Новокаменську розвивалася трохи швидше. Але по обидва боки лишалися звичайні люди, з якими можна було говорити й домовлятися.
На четверту добу шахтар із Сосновська, який повернувся, побачив на поверхні самого себе. Двійник запевняв, що прийшов із Новокаменська, документів при ньому не було. Слідом з’явилися інші копії, зокрема тих, хто жодного разу не переходив межу. Перше пояснення здавалося очевидним: людей присилає інша сторона.
Новокаменськ це заперечував. Тамтешнім представникам не вірили, аж поки від них не надійшла фотографія. У їхньому місті теж з’явилися двійники, схожі на жителів Сосновська. За тиждень у бетонному коридорі між світами виявили додаткові двері. Раніше їх не існувало.
За ними була третя шахта. Розвідувальна група вибралася нагору й знайшла ще одне місто, зовні майже тотожне Сосновську. У ньому не виявилося жодного жителя. Квартири стояли відчиненими, на столах лишалася їжа, на вулицях — машини. Електрика працювала, годинники відраховували час. Із радіоприймачів долинали музика й новини, але ніхто так і не побачив людей, які вели передачі.
Савельєв спитав про дату. Миронов назвав 18 жовтня 1964 року. Саме цей день стояв у порожньому місті, коли його виявили 1959-го. Тепер календар Сосновська наздогнав ту дату. Віктор спробував зрозуміти, чи зупинився там час. Миронов сказав, що він рухався інакше: годинники то йшли, то місяцями лишалися на одній позначці, а потім дата перескакувала вперед. Куди поділися жителі, ніхто не знав.
Віктор знову заговорив про двійників. Миронов подивився на шахтаря: їхню появу він пов’язував із порожнім містом. Як саме були пов’язані виникнення копій і виявлення третього переходу, з його розповіді лишалося незрозумілим. Машина вже зупинилася біля двору з проходом.
Рогов наказав Савельєву негайно повертатися. Перед стіною Віктор озирнувся й спитав Миронова, чи будуть вони закривати отвір. Той кивнув: спробують. Якщо не вдасться, це доведеться зробити людям по той бік. Савельєв проліз назад, Соколов допоміг йому спуститися на підлогу виробки.
Насамперед Віктор оглянув свої руки, потім обличчя довкола, ніби хотів пересвідчитися, куди потрапив. Сказав, що бачив самого себе. Бригадир відповів: вони теж усе бачили. Рогов розпорядився негайно замурувати стіну, але Бєлов зупинив робітників.
Полковник хотів спершу з’ясувати, що станеться, якщо прохід закриють із боку Сосновська. Інженер нагадав про людей, які виходили з іншої шахти. Бєлов послався на озброєну охорону. Суперечка закінчилася рішенням спостерігати ще дві години. Пізніше саме цю затримку згадуватимуть як головну помилку…
