Група захоплення стрімко увірвалася до колонії рівно за вісім хвилин. Підполковника Кравцова жорстко заарештували просто в кабінеті, де він у паніці намагався знищити таємні документи. Ще п’ятьох корумпованих охоронців затримали просто на їхніх робочих місцях.
Марині Соколовій одразу викликали реанімаційну бригаду швидкої допомоги. Її дивом устигли врятувати, хоча лікарі потім казали, що ще пів години зволікання — і було б запізно. Дмитра не заарештували, але згодом його викликали до головного кабінету начальника.
Там за масивним столом сиділа Анна Петрівна Волкова, тепер уже в офіційній формі полковника. На її плечах блищали погони, а на грудях висіли заслужені нагороди. Поруч із нею були майор Киреєв і суворий представник прокуратури.
«Сідайте, Дмитре Сергійовичу», — сказала вона рівним і спокійним голосом. Він важко опустився на стілець, відчуваючи, як усе тіло ніби налилося важким свинцем. Він просто фізично не міг відвести від неї свого приголомшеного погляду.
Перед ним сиділа та сама жінка, але водночас зовсім інша. Пряма постава, твердий погляд і максимально впевнені рухи. Як він міг усього цього не розгледіти раніше?
«Ви не брали участі в цій масштабній корупційній схемі», — впевнено почала Анна. «Перевірка показала, що ваші особисті рахунки чисті, жодних підозрілих фінансових транзакцій не виявлено. Ви не брали хабарів і ніколи не торгували забороненим».
«Формально перед законом ви абсолютно чисті». Дмитро повільно й з полегшенням видихнув повітря, що скупчилося в легенях. «Але…» — продовжила вона, і її голос став помітно холоднішим і жорсткішим…
