«Троє пацанів тероризують усіх уже півтора року. Гнус, Кабан і Ленчик. Беруть данину з кожного кіоску, з ринку».
«Хто не платить — б’ють або палять. Поліція мовчить. Гнус — племінник начальства».
«Чому ніхто не скаржиться? Кому? Дільничний сам сказав — не лізьте, а люди бояться».
Михайло допив чай. «Подумаю над цим». Повернувся в порожню квартиру, ліг на диван і дивився в стелю.
Гнус, Кабан і Ленчик. Троє відморозків, яких не чіпає ні поліція, ні злодійський світ. Завтра він піде дивитися на власні очі, що тут відбувається.
Вранці Михайло вийшов на вулицю. Район уже прокинувся. Люди йшли на роботу, кіоски відчинялися.
Він попрямував до ринку. Біля входу торгувала насінням баба Зіна. Михайло пам’ятав її з дитинства.
Вона впізнала його не відразу, потім ахнула. «Мішко? Вийшов?»
«Господи, хлопчиськом був, а тепер чоловік!» Михайло купив склянку насіння, присів поруч. «Як справи, бабо Зін?»
Вона озирнулася й стишила голос. «Погано, Мішо. Гнус із дружками щотижня приходить».
«Дві тисячі вимагає. Не даси — прилавок перевернуть». «Давно це?»
«Уже півтора року. Усіх тримає». Михайло кивнув і пішов на ринок.
Ходив між рядами, слухав розмови. Усюди відчувалася напруга. Люди говорили тихо, озиралися.
Опівдні з’явилися двоє. Кабан і Ленчик. Ті самі, що принижували його біля воріт.
Йшли впевнено, збирали гроші з торговців. Ніхто не сперечався. Вони підійшли до чоловіка років п’ятдесяти, який торгував картоплею.
«Де гроші, Степаничу?» «Тиждень був поганий. Давайте завтра віддам».
Кабан ударив його в живіт. Чоловік зігнувся, впав на коліна. «Завтра подвійна ставка, — сказав Ленчик. — Зрозумів?»
Михайло стояв осторонь і дивився. Запам’ятовував, як вони працюють, куди йдуть після збору. Кабан і Ленчик сіли в стару «шістку» й поїхали.
Увечері Михайло дістав зошит і почав писати. Імена, схема зв’язків, час збору грошей. Інформації поки що мало, але план уже почав вимальовуватися.
На третій день він пішов до дільничного. Кабінет на першому поверсі відділку. Пом’ятий мундир, втомлене обличчя.
«Добрий день. Можна запитання?» «Слухаю».
«Чому троє пацанів збирають данину з усього району, а їх ніхто не чіпає?» Дільничний помовчав. «Гнус — племінник заступника начальника».
«Є наказ не чіпати. Я тут ніхто». Михайло вийшов без слова.
«Закон тут не працює». Увечері він навмисне прийшов до кіоску баби Зіни й став чекати. Гнус з’явився о восьмій.
Малий, верткий, у чорному спортивному костюмі. Побачив Михайла й упізнав.
«О, півник вийшов. Ще хочеш?» Михайло подивився на нього мовчки.
Гнус поліз у кишеню по ніж, але Михайло зробив крок уперед, і Гнус відступив. Баба Зіна вибігла з кіоску. «Мішо, не треба».
«Вони ж уб’ють тебе». Михайло кивнув їй і пішов. Гнус кричав услід погрози, але голос тремтів.
Удома Михайло сів за стіл і відкрив зошит. Потрібен план. Справжній план, який допоможе розібратися з цією ситуацією правильно…
