Марина й справді звикла рахувати гроші. Ця звичка була частиною її професії й допомогла їй самостійно назбирати на простору двокімнатну квартиру, де чоловік зі свекрухою тепер трималися так, ніби саме вони дозволили їй тут оселитися.
Увечері Марина відкрила ноутбук і взялася за домашній бюджет. В одній частині таблиці стояв її дохід — за місцевими мірками вельми гідний. В іншій тягнувся перелік витрат. Рівні стовпчики зазвичай заспокоювали її: у цифрах не було двозначності, удавання й гучних заяв. Вони безпомилково показували, хто за що платить і скільки залишається після чужих забаганок. Серед витрат значився щомісячний переказ Валентині Сергіївні в розмірі п’ятнадцяти тисяч. Сповіщення про зміну цього регулярного платежу банк надсилав обом сторонам; призначення переказу звучало просто — «вітаміни й масаж».
Марина налаштувала його два роки тому, коли свекруха почала скаржитися на хворі суглоби. Тарас тоді розвів руками: після обов’язкових витрат вільних грошей у нього не лишалося. Марина вирішила, що самопочуття літньої жінки важливіше за сімейні образи, і без зайвих розмов оформила автоматичний платіж.
Валентина Сергіївна швидко звикла до надбавки. Ба більше, вона чомусь вважала, що кошти потай передає дбайливий син, а його дружина лише виконує доручення. Ніхто не став руйнувати зручну для неї ілюзію. Марина не чекала вдячності за кожну надіслану суму й ніколи не підкреслювала, звідки надходять гроші. Їй здавалося принизливим перетворювати допомогу літній людині на привід для сімейних підрахунків. Саме тому Марина довго не розвіювала свекрушиної омани.
Двері розчахнулися, і до кімнати зайшов Тарас із довгою коробкою під пахвою.
— Подивися, що я знайшов! — Він витяг блискучу хромовану деталь. — Насадка на вихлопну трубу. Машина звучатиме майже як гоночна. І коштувала всього чотири з половиною тисячі.
— Суму я вже бачила, — відповіла Марина, не відриваючись від таблиці. — Незамінне придбання для автомобіля, який більшу частину часу стоїть у заторах. Краще поясни, хто завтра платить за ресторанну рибу для маминих подруг.
Чоловік провів рукавом по хромованій поверхні й скривився, ніби почув зовсім недоречне запитання.
— Мама хоче справити враження. Що тут такого? Я оформив замовлення в «Рибній пристані». Кур’єр привезе все гарячим, а розрахуємося ми при отриманні. Звісно, задоволення недешеве, але заради матері можна раз не поскупитися.
— Коли ти кажеш «розрахуємося», то маєш на увазі мою додаткову картку?
Тарас закотив очі.
— Тільки не починай знову про бюджет. У мене тепер становище, яке зобов’язує тримати марку. Прийдуть Ніна Андріївна й Зоя Петрівна, а потім усім розкажуть, чим їх пригощали. Не можемо ж ми подати дешеві сосиски. Я поверну тобі гроші з наступної зарплати.
Марина подивилася на чоловіка й подумала, що йому рішуче не буде з чого повертати ці гроші. Вголос вона цього не сказала…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
