За її спиною Ярина вже натискала кнопку виклику.
— Лідіє! Четверта каса, потрібне скасування!
Галина Степанівна залишилася стояти біля стрічки, ніби біля ганебного стовпа. Соломія намагалася зберегти байдужий вигляд, але червоні плями на щоках видавали її краще за будь-які слова. Студент коротко фиркнув. Чоловік із вугіллям, уже влаштувавшись біля сусідньої каси, не втримався:
— Наступного разу бажання до оплати перевіряйте.
Дарина пройшла до зони самообслуговування. Швидко пробила кефір і сир, приклала картку, забрала короткий чек і склала покупки в маленький пакет. Її ніхто не зупиняв. Ніхто не кричав услід. Ніхто не просив повернутися й «не ганьбити сім’ю». Вистава вперше залишилася без людини, яка мала оплачувати фінальну сцену.
Надворі повітря здалося несподівано свіжим, майже різким після магазинної духоти. Дарина дійшла до машини, сіла за кермо, завела двигун і ввімкнула радіо так тихо, щоб воно не заважало думати, а тільки заповнювало салон чимось нейтральним.
Вона чекала без злості. І це дивувало найбільше. Усередині не тремтіли руки, не піднімався сором, не пекло бажання виправдовуватися. Було тільки відчуття, ніби з плечей зняли важке пальто, яке вона надто довго носила не по погоді й не з власної волі.
За кілька хвилин двері торгового центру розійшлися. Галина Степанівна й Соломія вийшли без пакетів із рибою, без ікри, без косметики. У свекрухи в руці теліпався тонкий пакет, де сиротливо лежали батон і пачка найпростішої крупи.
Вони підійшли до машини мовчки. Соломія смикнула задні дверцята, Галина Степанівна важко опустилася поруч із Дариною. Двері грюкнули майже одночасно, і салон наповнився густою, дзвінкою тишею.
— Пристебніться, — сказала Дарина. — Правила безпеки ніхто не скасовував.
Галина Степанівна дивилася тільки вперед. Її губи стиснулися в тонку бліду лінію. Соломія навіть телефона не дістала: сиділа біля вікна з таким обличчям, ніби в неї забрали не баночки з кремом, а право вважати чужі гроші своїми.
Машина м’яко виїхала з парковки. Дорога назад минула без жодного слова. Радіоведучий бадьоро розповідав щось безглуздо веселе, але його голос розбивався об мовчання й гас, не долітаючи до заднього сидіння.
Біля будинку Галини Степанівни, на околиці, Дарина зупинилася біля під’їзду.
— Приїхали.
Свекруха схопила пакет із батоном і крупою, вибралася назовні й навіть не озирнулася. Соломія вислизнула слідом і грюкнула дверима так, що по кузову пройшло коротке тремтіння. Дарина дочекалася, поки обидві зникнуть у під’їзді, перевела подих, перемкнула радіо на улюблену музику й поїхала додому.
Уперше за весь день дорога здавалася їй простою, рівною й такою, що належить тільки їй…
