— Богданчику, ти чого застиг? Відчиняй давай! — скомандувала Галина Петрівна, нетерпляче смикнувши ручку пасажирських дверцят.
Дверцята, звісно, не піддалися. Богдан роздратовано смикнув водійську ручку. Зачинено. І тут до нього почало доходити. З гучним смачним ляпасом наречений вдарив себе долонею по лобі.
— Ма, ключі ж забули! — вихопилося в нього.
— Як забули? — обурилася свекруха, кутаючись у халат.
Вітер надворі ставав дедалі холоднішим, пробираючись під махрову тканину.
— Ти ж чоловік, ти маєш такі речі контролювати. Іди швидше, скажи цій своїй роззяві, щоб ключі скинула з балкона: холодно стояти.
Богдан задер голову. Вікна Оксаниної квартири на четвертому поверсі були темні й безмовні.
— Оксано! — гукнув він, склавши руки рупором. — Оксано, скинь ключі від тачки, ми забули!
Вікна не відповіли. Лише баба Ганна на лавці єхидно хихикнула, лускаючи насіння.
— Богданчику, ти дурень, чи що, горлати на весь двір? — зашипіла мати, переступаючи з ноги на ногу.
Капці стрімко намокали від сирого асфальту.
— Іди піднімися та візьми, у тебе ж свої ключі є від квартири.
Богдан кивнув. Логічно. Він почухав потилицю й підтюпцем побіг назад до під’їзду. Галина Петрівна, лаючись крізь зуби на міські протяги, пошльопала за ним, притримуючи поли халата.
Вони зайшли в гулкий під’їзд. Викликали ліфт. Богдан їхав мовчки, подумки репетируючи, як пожурить Оксану за забудькуватість. Треба ж так осоромитися в такий важливий момент.
Ліфт дзенькнув і зупинився на четвертому поверсі. Двері розсунулися. Богдан ступив на сходовий майданчик і ледь не спіткнувся.
Шлях до Оксаниних дверей перегороджувала барикада з трьох клітчастих валіз. Поверх них у мальовничій купі лежали його куртка й черевики, а плямистий шарф сиротливо звисав. Банка з огірками, що дивом уціліла під час падіння, стояла поруч, мов насмішкуватий вартовий.
Галина Петрівна, яка вийшла слідом, застигла з роззявленим ротом.
— Це… це що таке? — прохрипіла вона, вказуючи пальцем з облізлим лаком на свої пожитки. — Це чого моє добро по підлозі валяється?
Богдан нічого не відповів. Серце в нього раптом ухнуло кудись у живіт…
