Богдан розцвів. Його груди випнулися колесом. Він подивився на матір поглядом, у якому читалося: «Бачила, яку дурепу я відхопив? Мотузки можна вити».
— Ма, погнали, я тобі покажу.
Богдан схопився з дивана просто в шкарпетках, сунув ноги у свої кросівки й навіть не зашнурувався.
— Я давно казав, що їй червоний колір не пасує. Продамо, купимо тобі якийсь уживаний позашляховик.
Галина Петрівна верескнула від радості. Цей високий, майже поросячий вереск луною відбився від стін. Наплювавши на зовнішні пристойності, просто у своєму безрозмірному домашньому халаті з малиновими розводами й у ляпаючих капцях із помпонами вона рвонула до передпокою.
— Біжу, біжу. Богданчику, двері відчини матері. Оксано, золотце, ми на хвилинку.
Вони викотилися з квартири зі швидкістю електрички, що зійшла з рейок. Богдан, ляскаючи задниками кросівок по п’ятах, побіг слідом за матір’ю.
Грюкнули вхідні двері. Загупали на сходах метушливі кроки.
Усмішка миттю сповзла з Оксаниного обличчя. На її місці з’явився зосереджений, жорсткий вираз. Часу було мало.
Вона метнулася до дверей, опустила очі на баули. Три гігантські чудовиська були набиті скарбом. Важезні зарази, але адреналін робив своє.
Оксана розчахнула двері, переконалася, що кроки стихли десь у районі третього поверху, і вхопилася за ручку першого баула. Смикнула на себе. Витягла на сходовий майданчик.
Слідом полетів другий. Третій виявився найважчим. Мабуть, у ньому лежав той самий килим із лебедями й запас консервації.
Оксана вперлася ногами в косяк і потужним поштовхом випхала його за поріг. Баул завалився набік. Із нього з жалібним дзенькотом викотилася скляна банка з маринованими огірками, але дивом не розбилася.
Фінальним акордом Оксана згребла з полички в передпокої куртку Богдана, його осінні черевики, забутий на тумбочці шарф і жбурнула все це поверх клітчастих валіз.
Двері зачинилися остаточно. Клацнули обидва замки, потім Оксана повернула нічний ригель.
Оксана притулилася чолом до прохолодного металу дверей і видихнула.
— Ну що, Пушку? — сказала вона в порожнечу.
Кіт зістрибнув із шафи й підійшов до неї, питально задерши хвіст.
— Квартиру ми відстояли, тепер чекаємо на шоу…
