Вони разом повільно побрели назад до глинобитного будинку. Сема йшла попереду, а старий ішов за нею на невеликій відстані. Його кроки вже не були квапливими, у них з’явився дивний спокій.
Колишній запал і досі яскраво світився в його очах. Він подумав про себе, що ця ніч дісталася йому такою тяжкою ціною, і він не дозволить їй вислизнути. Сема лягла на своє ліжко, але сон до неї так і не прийшов.
Вона не спала, дослухаючись до кожного шереху й виявляючи найбільшу обережність. Старий сидів на своїй постелі й невідривно дивився на неї. Коли ніч добігала кінця і очі Семи почали заплющуватися від утоми, він тихо підсів до неї.
Він дивився на дівчину поглядом, сповненим неймовірної ніжності й прив’язаності. Взявши її за руку, він спробував притягнути її до своїх грудей. Сема різко відсмикнула руку й сердито відвернулася до стіни.
Старий мовчки підвівся й повернувся на своє місце. На його обличчі не було каяття, читалося лише напружене очікування. Розв’язка, до якої він так прагнув, була вже зовсім близько.
На світанку перший сонячний промінь упав на втрамбовану земляну долівку хижі. Світло повільно ковзнуло по стіні, освітлюючи кімнату. Сема прокинулася дуже рано, на її обличчі відбивалися лише страх і сильний неспокій.
Цього разу вона твердо вирішила піти, не ставлячи господареві жодних запитань. Коли дівчина попрямувала до виходу, її погляд упав на людину, що сиділа в кутку. Це був вродливий, охайно вдягнений молодий чоловік, але його обличчя було відвернуте.
Сема завмерла від подиву й несміливо запитала, хто він такий. Молодий чоловік повільно повернувся до неї. Побачивши його обличчя, вона остовпіла, ніби земля пішла з-під ніг.
Дівчина голосно скрикнула, зрозумівши, що перед нею її чоловік Неон. Вона кинулася йому на шию й міцно обійняла. З її очей рікою хлинули сльози щастя…
