Одного дня він прийшов не так, як завжди. На його обличчі читалося дивне хвилювання. У руках у нього ворушився згорток, з якого чулося тонке скавчання. Катерина вийшла на ґанок, примружилася й побачила чотирьох маленьких пухнастих звірят. Вони тулилися одне до одного й виглядали такими безпорадними, що серце жінки відразу стиснулося.
Назар сказав, що знайшов малюків у лісі. Вони були самі, поруч не видно було матері, і залишити їх там він не зміг. Його слова прозвучали ухильно, але Катерина не стала розпитувати надто наполегливо. Їй давно бракувало в домі живого тепла. Вона не раз думала, що собака допоміг би переживати вечори. А тут перед нею було одразу четверо сиріт, довірливих і голодних.
Назар не сказав їй головного. Ці малюки не були цуценятами звичайного собаки. Він розумів, що передає жінці вовченят, але сподівався: поки вони зовсім малі, біди не станеться, а згодом він знайде для них інше місце. Катерина ж прийняла їх із тією прямою сердечною певністю, з якою звикла допомагати всьому беззахисному.
Вона внесла звірят до хати, обережно поставила на підлогу й одразу почала шукати старі миски. У коморі знайшлися чотири невеликі посудини. Катерина вимила їх, розклала м’ясо й поставила перед кожним малюком окрему порцію. Звірята насторожено принюхалися, а потім накинулися на їжу так жадібно, що жінка мимоволі похитала головою. М’ясо зникло швидко, тільки чулося сопіння та стукіт мисок по підлозі.
Коли малюки наїлися, їхні сили ніби враз скінчилися. Вони збилися в теплу купку й заснули, сіпаючи лапами уві сні. Катерина дивилася на них довго. У домі, де ще недавно кожен звук віддавався порожнечею, тепер чулося тихе живе дихання. Від цього їй стало водночас радісно й боляче: поруч з’явилися істоти, які потребували її, а разом із цим повернулося гостре відчуття втраченої близькості.
Вона вийшла на подвір’я подякувати Назарові. Той стояв біля хвіртки, ніби збирався йти, але все ще вагався. Катерина сказала, що цуценята чудові, що вона постарається виходити їх і що тепер їй буде веселіше. Назар зрозумів, що вона вважає знайд цуценятами, і не наважився відразу зруйнувати цю певність. Він тільки кивнув, попросив бути обережнішою й пішов, залишивши по собі невисловлену тривогу…
