Життя без прикрасНаступного ранку у дворі знову з’явився рудий собака із синьою сумкою в зубах.
Марія помітила її з вікна, коли робила Даші бутерброд до школи. Собака йшла краєм двору, обережно ступаючи тонкими лапами по мокрому асфальту. Шерсть у неї була клаптиста, ребра проступали під хутром, бік обвис після недавніх цуценят. У зубах вона тримала стару синю господарську сумку, вигорілу, з темними плямами по кутах. Ручки були перемотані ганчір’яною стрічкою, щоб не різали пащу.
У дворі її знали всі. Дворові хлопчаки називали її Кур’єром, продавчині з ринку — Лискою, а Наталія Петрівна завжди казала: «Це не бездомна, це працьовита жінка, просто в собачій шубі». Вона годувала її з балкона, потім почала спускатися й виносити кашу в пластиковому контейнері. Марія сварилася: «Мам, вона ж потім усіх за собою приведе», а мати тільки відмахувалася: «Нехай веде. На всіх каші вистачить».
Лиска щодня ходила із сумкою. Вранці — до ринку за будинками, вдень — через двір до старої котельні, увечері — знову повз під’їзд. Люди сміялися, фотографували її здалеку, хтось клав у сумку хлібні скоринки чи обрізки ковбаси. Вона дозволяла це не всім. Якщо чужий тягнув руку надто різко, гарчала глухо, без істерики, і відходила. Сумку не кидала ніколи.
Марія відвернулася від вікна. У неї не було сил думати ще й про собаку. У телефоні вже блимали пропущені від начальниці, Ольги Сергіївни, з бухгалтерії меблевого салону, де Марія працювала на пів ставки. За останні два тижні вона тричі відпрошувалася: то лікарня, то похорон, то нотаріальні папери. Грошей залишалося мало. У гаманці лежали дві купюри, дріб’язок і мамина каблучка, яку вона зняла з тумбочки й поки не наважувалася віднести до ломбарду.
До нотаріальної контори вона пішла в обідню перерву. Кабінет виявився тісним, пахло папером, пилом і дешевим освіжувачем. Жінка за стійкою попросила документи, подивилася на свідоцтво про смерть, на Маріїне свідоцтво про народження, потім на копію договору, яку Дмитро залишив їй «для розуміння».
— Власність, кажете, подарована вашому братові? — жінка насупилася. — Це треба перевіряти. За копією я вам нічого не скажу. Відкривайте спадкову справу, приносьте документи на квартиру.
— Їх немає, — Марія стиснула ручку сумки. — Брат забрав. Напевно.
— Отримуйте дублікати. І не підписуйте жодних відмов, доки не розберетеся.
— Він каже, що подасть заяву. Що я знімала гроші з маминої картки.
Жінка подивилася на неї вже м’якше, але втомлено. Видно було, що таких історій вона чула десятки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.