Наступного ранку у дворі знову з’явився рудий собака із синьою сумкою в зубах.
Марія помітила її з вікна, коли робила Даші бутерброд до школи. Собака йшла краєм двору, обережно ступаючи тонкими лапами по мокрому асфальту. Шерсть у неї була клаптиста, ребра проступали під хутром, бік обвис після недавніх цуценят. У зубах вона тримала стару синю господарську сумку, вигорілу, з темними плямами по кутах. Ручки були перемотані ганчір’яною стрічкою, щоб не різали пащу.
У дворі її знали всі. Дворові хлопчаки називали її Кур’єром, продавчині з ринку — Лискою, а Наталія Петрівна завжди казала: «Це не бездомна, це працьовита жінка, просто в собачій шубі». Вона годувала її з балкона, потім почала спускатися й виносити кашу в пластиковому контейнері. Марія сварилася: «Мам, вона ж потім усіх за собою приведе», а мати тільки відмахувалася: «Нехай веде. На всіх каші вистачить».
Лиска щодня ходила із сумкою. Вранці — до ринку за будинками, вдень — через двір до старої котельні, увечері — знову повз під’їзд. Люди сміялися, фотографували її здалеку, хтось клав у сумку хлібні скоринки чи обрізки ковбаси. Вона дозволяла це не всім. Якщо чужий тягнув руку надто різко, гарчала глухо, без істерики, і відходила. Сумку не кидала ніколи.
Марія відвернулася від вікна. У неї не було сил думати ще й про собаку. У телефоні вже блимали пропущені від начальниці, Ольги Сергіївни, з бухгалтерії меблевого салону, де Марія працювала на пів ставки. За останні два тижні вона тричі відпрошувалася: то лікарня, то похорон, то нотаріальні папери. Грошей залишалося мало. У гаманці лежали дві купюри, дріб’язок і мамина каблучка, яку вона зняла з тумбочки й поки не наважувалася віднести до ломбарду.
До нотаріальної контори вона пішла в обідню перерву. Кабінет виявився тісним, пахло папером, пилом і дешевим освіжувачем. Жінка за стійкою попросила документи, подивилася на свідоцтво про смерть, на Маріїне свідоцтво про народження, потім на копію договору, яку Дмитро залишив їй «для розуміння».
— Власність, кажете, подарована вашому братові? — жінка насупилася. — Це треба перевіряти. За копією я вам нічого не скажу. Відкривайте спадкову справу, приносьте документи на квартиру.
— Їх немає, — Марія стиснула ручку сумки. — Брат забрав. Напевно.
— Отримуйте дублікати. І не підписуйте жодних відмов, доки не розберетеся.
— Він каже, що подасть заяву. Що я знімала гроші з маминої картки.
Жінка подивилася на неї вже м’якше, але втомлено. Видно було, що таких історій вона чула десятки.
— Тоді збирайте чеки, виписки, рецепти. Звертайтеся до юриста. Якщо є спір, швидко не буде…
