Дощового дня, коли злива скасувала верхову прогулянку, Богдан привів Софію до довгої галереї. Із серйозністю полководця він оголосив, що навчить її танцювати.
— Я ніколи не танцювала на людях, — заперечила вона, схрестивши руки. — І не бачу причин починати в порожній кімнаті, без музики, перед єдиним герцогом, який сам опинився тут через власну необачність.
— Оркестр згодом знайдеться. Поки що доведеться терпіти моє наспівування. Попереджаю: воно гірше за будь-який квартет.
На першому ж повороті Софія наступила йому на ногу. Богдан скривився і врочисто зауважив, що його взуття отримало від неї більше уваги, ніж він сам від дня весілля.
— Ваше взуття виявило більше хоробрості, — відповіла Софія і несподівано розсміялася.
Сміх вирвався вільно, перш ніж вона встигла його спинити. Богдан завмер посеред кроку, не зумівши приховати, наскільки сильно його вразив цей звук. Відтоді він прислухався до рідкісного сміху дружини так, як інші чекають дзвону після довгої тиші.
Невдовзі до маєтку приїхала Мар’яна Левицька. Молода, відкрита й цілковито нездатна тримати думку при собі, вона принесла в дім пожвавлення. Мар’яна роками спостерігала, як суспільство знущається з її родини, і звикла відповідати на жорстокість не покорою, а глузуванням. За один день вона пройнялася до Софії майже войовничою відданістю.
Під час візиту графиня Яворська досить голосно зауважила, що не уявляє, де жінка такої статури може знаходити відповідний одяг. Софія, не відриваючи погляду від чашки, спокійно відповіла:
— Про мій гардероб можете не турбуватися. Він витримує напади значно краще, ніж ваш словниковий запас.
Мар’яна нахилилася до неї й пошепки спитала, чи було це образою.
— Лише якщо графиня досить розумна, щоб це зрозуміти.
Дівчина замислилася з перебільшеною серйозністю.
— Тоді боюся, зусилля змарновані.
Навіть літній дворецький Данило Коваль виявився джерелом сухої втіхи й несподіваної підтримки. Коли Богдан спитав, чи проникав хтось до замкненого службового коридору, дворецький незворушно відповів, що жоден поважний слуга цього не робив. Потім багатозначно подивився на ключ на власному таці.
— А менш поважні? — уточнив Богдан.
— Такі люди нерідко виявляються кориснішими, ваша світлосте.
Більше Данило нічого не пояснив, але стало ясно: він оберігав таємниці Софії ще до того, як її чоловік вирішив розділити цей тягар.
Не всі випробування вдавалося обернути на жарт. На невеликій офіційній вечері, влаштованій заради повернення нової герцогині до товариства, одна довга рукавичка Софії розійшлася по старому шву. Уражена плямою шкіра руки опинилася на видноті в гостей, багато з яких прийшли саме заради нагоди розглядати господиню.
Уздовж столу прокотилася хвиля поглядів. Спина Софії напружилася, а всередині піднялося знайоме бажання зникнути раніше, ніж чуже зацікавлення встигне завдати болю. Богдан не виголосив промови на її захист. Він просто зняв власні рукавички, поклав їх біля тарілки й продовжив перервану розмову з того самого слова.
Тепер ніхто не міг розглядати відкриту руку Софії, не помічаючи поруч його оголених рук. Він не зробив дружину центром нової сцени і не вимагав подяки. Незначний рух стер нав’язану відмінність, і Софія запам’ятала це назавжди.
У ті ж тижні в домі з’явився давній знайомий Вербицьких Артем Ружинський. На відміну від більшості гостей, він щиро цікавився міркуваннями Софії про управління, торгівлю й перетворення, довго розмовляв із нею і якось на прощання затримав її руку у своїй. Богдан спостерігав за ними з іншого кінця вітальні й уперше відчув ревнощі, яких волів би не визнавати.
Мар’яна помітила його настрій.
— Сьогодні ви весь вечір сердилися.
— Я думав про погоду.
— Погода не тримала мою невістку за руку майже годину.
Пізніше Софія сама спитала, чому чоловік став холодний. Почувши чесну відповідь, вона не кинулася його заспокоювати.
— Ви вступили в цей шлюб, щоб урятувати маєток, Богдане. Це не дає вам виняткового права на моє товариство.
— Я визнаю, що ревную, — відповів він після короткої паузи. — Але моє почуття не створює для вас обов’язку. Ви проводитимете зі мною лише той час, який самі захочете.
Ця розмова переконала Софію сильніше за будь-які люб’язності: її новий дім не стане колишньою кліткою, просто з добрішим наглядачем. Саме тоді, коли вона вперше почала вірити в безпеку, біда ввійшла до дому через чашку вечірнього шоколаду…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
