Життя без прикрас— Подивися, яким ти був у дитинстві. Весь у батька. Навіть погляд той самий. А Соломія зовсім інша. Цікаво, в кого вона така?
Богдан зазвичай відповідав спокійно:
— Мамо, діти не зобов’язані бути копіями батьків.
Але Мирослава Петрівна лише підтискала губи.
— Звісно, не зобов’язані. Просто іноді природа так дивно розпоряджається, що мимоволі починаєш думати.
Я мовчала, хоча ці слова різали сильніше за пряме звинувачення. Я знала, звідки в Соломії такі очі. Моя бабуся Ніна Петрівна була світлою жінкою з м’яким волоссям і прозорим блакитним поглядом. Батько показував мені її старі фотографії. Коли я дивилася на Соломію, я бачила в ній саме бабусю.
Одного вечора я дістала сімейний альбом і показала Богданові світлину Ніни Петрівни. Соломія вже спала, у квартирі було тихо.
— Подивися, — сказала я. — Вона ж схожа на неї.
Богдан довго розглядав фотографію, потім усміхнувся.
— Звісно, схожа. Дуже. Але мені не потрібні докази. Соломія — моя донька, Оксано. Я це знаю не за кольором очей.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.