Наступною полізла Варвара. Павло допоміг їй протиснутися, подав сумку й вибрався сам. Григорій лишився в заглибленні сам. Над ним луснула третя балка. Він упав на живіт і поповз крізь отвір, який уже звужувався. Дошка дряпала потилицю, сніг тиснув на спину, поруч загуркотів камінь. Ветеран продовжував рухатися, повторюючи про себе порядок: лікоть, коліно, вдих, іще один ривок.
Коли до виходу лишалося зовсім трохи, прохід почав осідати. Павло схопив Григорія за комір, Димок учепився зубами в рукав. Разом вони висмикнули його назовні в хмарі снігового пилу. За два удари серця завал остаточно закрив колишній прохід. Усі кілька митей лежали на схилі, слухаючи, як гора глухо приймає на себе уламки. Ніхто не міг вимовити й слова.
Іній був загорнутий у Варварину хустку. Він підвів голову й лизнув Григорія в підборіддя. Цей простий жест виявився водночас смішним і майже урочистим. Ветеран притиснув долоню до сріблястої шиї, потім торкнувся Димка. Уперше він дозволив собі відчути все разом: жах недавньої втрати, полегшення, біль у ребрах і вдячність тим, хто не покинув його всередині завалу.
Уранці хуртовина вщухла. Над горами з’явилася вузька бліда смуга сонця, а мороз зберіг усі нічні сліди. Павло знайшов Лазарєва біля старої дороги. Той повернувся по сани й потрапив просто на власний ланцюжок відбитків. У санях лежали дротяні петлі, посилені капкани, іржавий зубець із ведмежою шерстю й мішок корму, украдений зі складу Григорія.
Лазарєв не кричав і не намагався виправдовуватися. Він лише дивився в бік лісу, де його пастки підняли пораненого звіра й привели небезпеку до людей. Павло повіз затриманого до міста разом зі зібраними доказами. Слід із косим рубцем, знайдені кілки, дріт біля провалу й вміст саней нарешті склалися в одну безперервну лінію, яку неможливо було пояснити збігами.
Для Павла затримання стало завершенням довгої роботи, але він не відчував тріумфу. Надто наочною була ціна доказів: зламана лапа Інея, рана ведмедя, зруйнований склад і нічний бій. Він акуратно запакував кожен фрагмент металу й записав місця знахідок. Григорій не був присутній під час оформлення — він лишався поруч із вовками й Варварою, поки в обох звірів не вирівнялося дихання.
Пізніше інспектори й рятувальники пройшли по всьому ланцюжку. Вони зняли решту заліза, знайшли слід барлогу й обережно відтіснили ведмедя подалі від житла. Звіра не вбили. Фахівець із регіонального центру зумів обробити його рану з безпечної відстані. Після цього ведмідь пішов у гори. Відбитки лишалися глибокими, але рух уже не виглядав таким безладним і лютим.
Зламану станцію ремонтували разом, хоч Григорій спершу запевняв, що впорається сам. Варвара принесла нові завіси, Павло — двері. Водій із магазину доставив ящики для припасів, сусіди мовчки залишили біля ґанку мішок картоплі. Ніхто не виголошував великих слів про милосердя. Люди просто приходили з дошками, цвяхами, гарячим чаєм і робили те, що було потрібно…
