Дмитро заперечно похитав головою.
«Поки що в нього немає фактів, але він прискіпливо перевіряє абсолютно всіх співробітників без винятку. І рано чи пізно його нишпорки почнуть копати значно глибше». Він тяжко помовчав і додав: «Нам життєво необхідно тимчасово причаїтися».
«Ми мусимо цілком припинити будь-яку передачу інформації в Центр хоча б на кілька найближчих тижнів. Треба зробити так, щоб він нічого не знайшов і трохи заспокоївся». Анна як професіонал чудово розуміла, що в цій ситуації він цілком має рацію.
Але, як на зло, саме в цей критичний момент надійшов вкрай терміновий шифрований запит із Центру. Нашому командуванню до зарізу потрібні були точні дані про підготовлюваний великий наступ противника. Без цих життєво важливих цифр армія просто не могла грамотно спланувати свою оборону.
Анна з розпачем у голосі сказала: «Я просто не маю права зараз причаїтися. Центр дуже чекає на цю інформацію, від неї залежать життя тисяч солдатів». Дмитро подивився на неї довгим, тяжким поглядом.
Потім він, скриплячи серцем, кивнув. «Добре», — глухо погодився він. «Але благаю, будь обережна втричі більше, бо Кранц усюди розставляє свої хитрі пастки».
«Я надто добре знаю його підлі методи роботи, він не зупиниться ні перед чим». Пастка, розставлена слідчим, виявилася диявольськи простою й витонченою, як і все, що зазвичай робив геніальний Кранц. Він просто підкинув до штабу дуже якісні фальшиві документи.
Слідчий спеціально залишив їх лежати на найвиднішому місці на столі в порожній кімнаті для нарад, ніби випадково забув їх там у поспіху. Ці секретні документи стосувалися термінового перекидання артилерійського полку й виглядали настільки реалістично й переконливо, що будь-який голодний до інформації розвідник схопив би їх не замислюючись. І Анна, на жаль, їх схопила.
Вона з жахом зрозуміла свою фатальну помилку лише потім, коли вже квапливо переписала всі ключові дані на тонку смужку цигаркового паперу. Щось у цій ситуації було явно не так. Усе сталося надто легко й надто вже зручно для неї.
Ці надсекретні документи лежали саме там, де вона гарантовано могла їх побачити, проходячи повз. І залишені вони були саме тоді, коли вона за випадковим збігом обставин опинилася в кімнаті зовсім сама. Усвідомивши масштаб підстави, вона в паніці знищила небезпечну записку тієї ж ночі.
Дівчина спалила її над полум’ям гасової лампи, ретельно розтерла чорний попіл пальцями на порох і викинула його в палаючу пічку. До свого зв’язкового Михайла наступного дня вона, звісно, не пішла. Будь-який зв’язок із Центром був категорично відкладений на невизначений термін заради виживання мережі.
Уже наступного дня прискіпливий Кранц викликав її до себе на допит знову. Цього разу виснажлива розмова тривала цілих три години без перерви. Слідчий прискіпливо розпитував її про найменші побутові дрібниці.
Де саме вона була вчора ввечері після роботи? З ким із співробітників вона розмовляла в коридорі? Що конкретно вона робила у свої вільні години?
Анна відповідала дуже спокійно й рівно, бо фактично їй було зовсім нічого приховувати від слідства. Вона не повелася на провокацію й не передала фальшиву інформацію зв’язковому. Вона не попалася на гарячому.
Але при цьому вона виразно бачила в холодних очах Кранца щось зовсім нове й моторошне. Це була вже не впевненість у її провині, а дуже сильна, інтуїтивна підозра. Він фізично не міг упіймати її за руку, але своїм звіриним чуттям відчував фальш.
Він поводився як голодний хижак, який уже чує близьку здобич, але поки не може її розгледіти в густих заростях. Наприкінці довгого допиту він улесливо сказав: «Ви на рідкість цікава жінка, фрау Мюллер. У вас просто вражаюче, нежіноче самовладання».
Анна ввічливо й сухо відповіла: «Дякую вам за комплімент, пане гауптштурмфюрере». Він лише криво всміхнувся у відповідь. І перекладачка нутром зрозуміла, що це був зовсім не комплімент, а прихована погроза.
Вона вийшла з його прокуреного кабінету й одразу відчула, як у неї зрадливо тремтять коліна від пережитого стресу. Дівчина ледве змогла дійти до жіночого туалету, де її жорстоко знудило від колосального нервового напруження. Пізно ввечері Дмитро прийшов до неї в кімнату сам, порушивши всі правила конспірації.
Це було неймовірно небезпечно, але він чітко розумів, що зволікати більше не можна ні секунди. З порога він похмуро сказав: «Твого зв’язкового Михайла сьогодні заарештували». Анна фізично відчула, як земля стрімко йде в неї з-під ослаблих ніг.
«Коли саме це сталося?» — зблідлими губами спитала вона. «Рано-вранці», — глухо відповів чоловік. «Кранц наказав узяти його за підозрою в таємних зв’язках із місцевими партизанами».
«Поки що це лише непідтверджена підозра, але якщо старий не витримає тортур і заговорить…» Він не став договорювати цю страшну фразу. Вони обоє чудово розуміли, що неминуче буде, якщо нещасний Михайло заговорить у підвалах контррозвідки.
Анна з розпачем у голосі спитала: «Що нам тепер робити?» Дмитро відповів жорстко й по-військовому: «Поки що ми не робимо абсолютно нічого. Старий Михайло — досвідчений підпільник, він чудово знає, як треба триматися на допитах».
«Але якщо кати все ж його зламають, нам обом доведеться негайно йти з міста». Анна підвела голову й уважно подивилася на нього. Уперше за весь час цієї страшної війни вона виразно побачила в його очах справжній страх.
І це був страх не за власне життя, а жахливий страх за її безпеку. Анна твердо сказала: «Я нікуди не піду без тебе». Він категорично похитав головою на знак протесту.
«Якщо перед тобою постане вибір між моїм життям і порятунком операції, ти зобов’язана вибрати успіх операції. Це мій прямий наказ як твого командира». Анна хотіла обурено заперечити, але він різко зупинив її владним жестом руки.
«Я говорю цілком серйозно», — жорстко сказав він. «Моя позиція в цьому штабі коштує значно більше, ніж моє власне життя. І більше, ніж твоє життя теж».
«Ми обоє чудово знали, на що йшли, коли добровільно погоджувалися на цю секретну роботу». Наступні три нескінченні дні вони жили в болісному очікуванні розв’язки. Три дні Анна справно ходила на службу, перекладала нудні документи, чергово усміхалася офіцерам і щохвилини чекала, що по неї прийдуть конвоїри…
