— Нехай вона мені пояснить, чим збирається допомагати сім’ї, чи думає тільки брати, брати й брати.
— А що, як я скажу, що не збираюся нічого брати? — Я подивилася їй просто в очі. — Що, як у мене є власна квартира, власна машина, власні заощадження?
Лариса Михайлівна фиркнула.
— На 40 тисяч на місяць? Та ти що, з Місяця звалилася? Чи ти мене за дурну маєш? На ці гроші можна тільки знімати однокімнатну десь на околиці міста.
— Можливо, я відкладаю кожну копійку.
— Відкладала, — передражнила жінка. — Скільки вам років? 28? Навіть якби ви з 18 років відкладали половину зарплати, то накопичили б на що? На вживану машину максимум.
Я дивилася на Богдана, чекаючи, що він нарешті стане на мій захист. Але він лише м’явся й бурмотів щось невиразне про те, щоб усі заспокоїлися.
— І взагалі, — продовжувала атаку його мати, — яка квартира може бути в дівчини з такою зарплатою? Іпотека на 30 років? І хто її платитиме, цікаво?
— Мамо, будь ласка. — Богдан виглядав зовсім розгубленим. — Давайте не будемо так.
— А як будемо? Синочку, розплющ очі. Вона ж відверто збирається на тобі паразитувати. Спочатку весілля за твій рахунок, потім більша квартира, потім діти. І сидить удома, а ти гаруєш.
— Це неправда, — не витримала я. — Я ніколи не була нахлібницею.
— А ким були? — єхидно запитала Лариса Михайлівна. — Успішною бізнеследі? Чи, може, олігархинею?
Павло Іванович намагався вгамувати дружину.
— Ларисо, ти заходиш надто далеко.
— А ти мовчи, — огризнулася вона. — Один син уже наступив на ці граблі…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
