Життя без прикрас— Ба, давай без чаю, — сказав молодший, Остап, навіть не роззувшись як слід. — Збирайся. Ти ж сама казала, що тобі самій тоскно, що сидиш тут без діла.
Вона завмерла біля шафи, куди вже потягнулася по чашки. Волога виступила на очах так швидко, що вона не встигла кліпнути. Отже, все-таки сюрприз. Може, онуки вирішили відвезти її кудись, зібрати родину, посидіти разом. Може, не забули про круглу дату, просто хочуть зробити вигляд, ніби все випадково.
— Бабусю, не барися, — нетерпляче додав старший, залишаючись у куртці. — У нас часу обмаль.
— Та ви хоч по шматочку скуштуйте, — попросила вона м’яко, майже винувато. — Я ж із вишнею зробила. Пам’ятаєте, як ви раніше просили добавки?
— Потім, — сухо кинув старший і зняв чайник із плити, ніби боявся, що бабуся все одно почне накривати на стіл. — Зараз не до посиденьок.
Потім він повернувся до брата:
— Остапе, коли покупці мають бути?
Той ковзнув пальцем по екрану телефона, не підводячи голови.
— Приблизно за пару годин. Може, трохи раніше.
Старший кивнув, ніби це остаточно все пояснювало.
— От тому й треба ворушитися, ба. Нам ще лад навести.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.