Посмішка свекрухи зникла миттєво: що насправді подарував батько нареченої

«І що ж тепер буде?» Оксана подивилася на нього довгим і сумним поглядом.

«Не знаю, Андрію. Правда, не знаю.

Але тепер я розумію, чому тато всі ці роки приходив з роботи і довго сидів біля маминої фотографії. Просто сидів і мовчав.

Я думала, він сумує. А він чекав.

Чекав на справедливість». Вона зняла фату і поклала її на стіл.

«Вибач, мені потрібно побути наодинці». Через пів року Олега засудили.

Дали умовний термін, враховуючи вік, першу судимість і позитивні характеристики. Проте бізнес довелося віддати в рахунок компенсації збитків.

Майже все майно пішло. Василь Петрович цих грошей собі не взяв.

Він перевів свою частку на рахунок хоспісу — того самого, де колись лежала його дружина Марія у свої останні дні. Оксана з Андрієм не розлучилися, але щось між ними тріснуло назавжди й безповоротно.

Вечорами вона часто приходила до батька. Просто посидіти поруч, випити чаю, помовчати.

Одного разу вона запитала: «Тату, тобі легше стало?» Василь Петрович довго дивився у вікно.

«Ні, доню, — сказав він нарешті. — Помста не лікує.

Вона тільки зачиняє двері. Але біль залишається.