Четверо сержантів пішли до Мар’яни майже ліниво, впевнені у своїй силі й у праві бути жорстокими. Один нахилився першим. Його пальці вже вчепилися в сплутані пасма перуки, перемішані після падіння з її власним волоссям. Інші простягнули руки до плечей і рук жінки.
І в цю мить щось змінилося.
Мар’яна підвела голову.
Кров на губах, розбиті окуляри на підлозі, розтріпана завивка — усе це ще лишалося. Але очі стали іншими. Не каламутними, не переляканими, не розгубленими. Сержант, який тримав її за волосся, зустрівся з цим поглядом і раптом перестав усміхатися. Перед ним була не службовиця. Перед ним була темна холодна глибина, з якої вже дивилася смерть.
У цьому погляді не було люті, зрозумілої людині на кшталт нього. Лють можна перечекати, спровокувати, перебити власною грубістю. Тут же було рішення. Без емоцій, без сумнівів, без жалю. Так закривається система, що виявила критичну загрозу: не сперечається, не доводить, просто видаляє.
— Чого завмерли? — гаркнув Бурлак. — Тягніть!
Сержант смикнув її вгору.
Мар’яна використала його силу як важіль. Її тіло, ще секунду тому безвольне, раптом спрацювало різко й точно. Вона підвелася не сама — вона вистрелила вгору, мов стиснута пружина. Одна рука перехопила зап’ясток сержанта, друга — кисть другого, який тягнувся до її плеча. Рух був короткий, майже непомітний.
Пролунав сухий тріск.
Двоє чоловіків завили, згинаючись від болю. Їхні руки вивернулися під неможливим кутом, зброя посипалася на підлогу. Натовп солдатів відсахнувся, але ніхто не встиг усвідомити, що сталося.
Мар’яна вже рухалася далі. Вона розвернулася на опорі, вдарила низько й точно по ногах третього. Його масивне тіло злетіло й гепнулося на плити з важким гуркотом. Потилиця вдарилася об підлогу, і він одразу обм’як.
Четвертий сержант завмер. Його мозок, звиклий до простої схеми «наказ — удар — страх», не міг прийняти нову реальність. Жінка в старому костюмі щойно за дві секунди розклала трьох.
Мар’яна не дала йому часу зрозуміти. Крок уперед, розворот корпусу, лікоть — коротко, жорстко, точно в скроню. Сержант осів набік, як лялька, у якої перерізали нитки.
Хол захлинувся тишею.
Навіть ті, хто бачив бійки, затримання й жорсткі тренування, не могли прийняти швидкість того, що відбувалося. Удар — і людина ламається. Розворот — і другий падає. Ще мить — і третій уже не підводиться. Мар’яна не виглядала сильною у звичному сенсі; вона виглядала точною. Її рухи не витрачали ні сантиметра, ні частки секунди.
Це була не лють матері, яка кинулася в бійку. Лють могла б зробити її повільнішою, змусити вдарити сильніше, ніж треба, відкрити корпус, втратити контроль. Мар’яна діяла інакше: як людина, десятиліттями навчена нейтралізувати загрозу найкоротшим шляхом. Вона не мстилася сержантам у цю мить. Вона прибирала перешкоди між собою і головною ціллю.
Чотири секунди. Чотири удари долі. Чотири тіла на підлозі.
Майор Сидоренко дивився на те, що відбувалося, з виразом людини, чия картина світу зламалася в одному місці й тепер тріщить по всіх швах. Вхідні дані: некомпетентна службовиця. Результат: бойова машина найвищого рівня. Система не сходилася.
Бурлак теж перестав розуміти. Його обличчя втратило багряність, стало сірим. Він хотів відступити, але ноги не слухалися.
Мар’яна повернулася до нього.
Вона не йшла — ковзала, скорочуючи відстань без метушні. Полковник підняв кулаки, але вона вже була всередині його захисту. Відвела удар, захопила лікоть, розвернула його ж масу проти нього. Величезне тіло Бурлака, звикле тиснути інших, раптом втратило рівновагу.
За мить він гепнувся обличчям до підлоги. Мар’яна опинилася в нього на спині, коліно точно лягло між шиєю й лопаткою, рука була заведена в больовий замок. Бурлак заволав, але звук вийшов не владним, а жалюгідним.
Сльоза, що висіла на підборідді Олесі, так і не встигла впасти. За той час, поки вона збиралася зірватися, увесь світ перевернувся.
Мар’яна утримувала полковника нерухомо. Її дихання було рівне. Вона дістала з внутрішньої кишені старого піджака чорний захищений смартфон. Цей предмет виглядав на ній чужорідно, надто професійно, надто справжньо.
Бурлак смикався під нею, сипів, намагався наказати солдатам стріляти, але жоден ствол не піднявся. У їхніх очах відбувалося те, чого він боявся найбільше: зникав страх перед ним. На його місце приходив інший страх — перед жінкою, яка за кілька секунд зруйнувала всю його театральну владу.
Великий палець ліг на сканер. Екран спалахнув.
— На зв’язку, командувачко, — одразу долинув із динаміка напружений голос.
Слово «командувачко» пронеслося холом, як перший удар дзвона…
