Наступного дня я помилилася в розрахунку. Зі мною таке траплялося рідко, і підрядник тут же пожвавішав.
— От ви нас ріжете, а самі теж не без гріха, — сказав він майже радісно.
— Виправлю, — відповіла я.
Виправила швидко, але голова все одно була не там. Я думала про хвіртку, про чоловіка з текою, про мамин халат із кишенею, куди я сама поклала ключі, і про Назара на білому лежаку.
В обід я вийшла по каву до маленького кіоску біля готелю. Там продавали слойки, дешеві серветки й розчинну каву, від якої пахло перепаленою крупою. Продавчиня дивилася маленький телевізор: якийсь майстер клеїв шпалери і кілька разів повторив, що головне — правильно підготувати стіни. Я обпекла язик, відійшла під навіс і набрала Данила Вереса.
Данило колись стажувався в нас, потім пішов у угоди з нерухомістю. Ми не були близькими друзями, але саме він допомагав мені перевіряти документи перед купівлею дому.
— Слухаю, сувора кошториснице, — сказав він бадьоро.
— Даниле, мені треба дещо перевірити. Без шуму і без зайвих запитань.
Я коротко розповіла про ключі, батька, чужого чоловіка, фотографію Назара біля моря і мамину розмову. Данило спочатку ставив уточнювальні запитання, потім раптом замовк.
— Ти тут? — спитала я.
— Тут. Адресу скинь.
— Навіщо?
— Подивлюся архіви оголошень. Навіть зняте іноді спливає.
— Думаєш, вони виставили дім?
— Я поки нічого не думаю. Адресу надішли.
За годину він передзвонив. Я вийшла з переговорної в коридор.
— Знайшов? — спитала я.
— Лесю, оголошення вже зняте.
Я притулилася плечем до стіни.
— Яке оголошення?
— За твоєю адресою. Номер будинку прихований, але на фото твоя хвіртка, ґанок і яблуня біля вікна. Ціна нижча за ринок, контакт не твій.
— Чий?
— Поки не знаю. В описі написано: дім від власника, сімейний, документи готові, швидкий вихід на угоду.
Слово «сімейний» вдарило сильніше, ніж ціна. Я дивилася на план евакуації на стіні, на червоні стрілки, що вели до виходу, і не розуміла, де вихід для мене.
— Коли розмістили?
— На початку тижня. Зняли за кілька днів. Зазвичай так буває, коли знайшли покупця або взяли завдаток.
— Вони не могли продати, — сказала я. — Власниця я.
— Законно — ні.
— А незаконно?
— Взяти гроші під обіцянку, написати папірець, віддати ключі. Потім покупець прийде до тебе, і почнеться брудна каша.
— У мене документи.
— Це добре. Але зараз не дзвони їм із криком. Збережи все: оголошення, листування з сусідкою, дзвінки, квитки, що ти була у від’їзді.
— Ти говориш так, ніби це вже справа.
— Я говорю так, ніби твою власність уже чіпали без тебе…
